— А ти лишишся?

— До кінця, Вітні. Де він — там і я. Я йому зобов’язаний.

Він не додав, що достатньо вірить у темного чоловіка, щоб не сумніватися: Вітні і всі решта скоріше закінчать на хрестах, ніж якось інакше. І було тут ще дещо. Він тут друга особа після Флеґґа. А ким він буде в Бразилії? Ну, Вітні з Ронні обидва розумніші за нього. Вони з Козирним Тузом тоді опиняться в шістках, а Ллойдові це було не до вподоби. Колись він би й не заперечував, але ж усе змінилось. А коли вже в голові щось міняється, то, як він бачив, воно здебільшого міняється назовсім.

— Ну, у нас усіх це могло би вдатися, — незграбно промовив Вітні.

— Напевне, — сказав Ллойд і подумав: «Але я б не хотів опинитися на вашому місці, якщо до Флеґґа це дійде. І не хотів би опинитися на вашому місці, коли він знайде вас у Бразилії. Тоді вам і хрест не буде такий страшний, як…»

Ллойд підняв свою склянку.

— Пропоную тост, Вітні.

Вітні підняв свою склянку.

— Хай ніхто не постраждає, — сказав Ллойд. — Ось який мій тост: хай ніхто не постраждає.

— Ну, друже, я за таке вип’ю! — гаряче погодився Вітні, і так вони і вчинили.

Вітні невдовзі пішов. Ллойд пив далі. Вирубився він приблизно о пів на десяту і отупіло заснув на круглому ліжку. Снів не бачив жодних — і це було практично варте того похмілля, яке накрило його назавтра.

——

Коли 17 вересня зійшло сонце, Том Каллен отаборився трохи північніше від Ґанлока в штаті Юта. Було доволі холодно: з рота від дихання йшла пара. Вуха заніміли. Але почувався він добре. Минулої ночі він підійшов доволі близько до розбитої дороги і побачив там трьох людей навколо маленького тріскучого багаття. Усі були озброєні.

Том намагався обійти їх лабіринтом валунів — зараз він був на західному кінці безплідних земель Юти — у нього з-під ноги в сухе русло скотилося кілька камінців. Том застиг на місці. Тепла сеча потекла по його ногах, але він помітив, що впісявся, як дитина, хіба що годину по тому.

Усі троє озирнулися, двоє підняли зброю. Том був схований слабко — тінь серед тіней. Місяць зайшов за хмари. Якби він зараз надумав вийти…

Один із трьох людей опустив зброю.

— Це олень, — сказав він. — Їх тут повно.

— А я думаю, треба це дослідити, — сказав інший.

— Засунь собі палець у дупу і її досліджуй! — сказав третій, і на тому розмова скінчилася. Вони знову сіли біля вогню, а Том почав скрадатися навпомацки, обережно, а багаття віддалялося до болю повільно. За годину воно перетворилося на іскорку позаду. Урешті зникло — і гора впала з плечей. Том відчув себе в безпеці. Він поки що був на заході, і знав, що треба бути обережним, Боже, так, але небезпека тепер усе-таки не була така страшна, немов навколо чигали розбійники та індіанці.