— Так — раз чи двічі. Тут це дуже правдива приказка, Ллойде.

— А то, — Ллойд раптом сів і кинув склянку через усю кімнату. Вона розбилася. — А це за підмітайла, правильно, Вітні?

— З тобою все нормально, Ллойде?

— Цілком. Хочеш джину з тоніком?

Вітні якусь мить вагався.

— Та ні, я його без лайму не люблю.

— Гей, Боже мій, не відмовляйся з такої простої причини! Є в мене лайм. У пляшечці! — Ллойд пішов до бару і показав Вітні пластикову баночку соку «РіаЛайм». — На вигляд — точнісінько як ліве яйце Веселого зеленого велетня[171]. Правда, кумедія?

— А на смак воно на лайм схоже?

— Звісно, — буркнув Ллойд. — А на що, по-твоєму, воно буде схоже — на сухий сніданок, бля? То що скажеш? Будь мужиком, випий зі мною.

— Ну… гаразд.

— То вип’ємо біля віконечка, на краєвид подивимося.

— Ні, — різко і хрипко сказав Вітні. Ллойд застиг, не дійшовши до бару, раптово зблід. Він подивився на Вітні, і на мить їхні очі зустрілися.

— А, ну добре, — погодився Ллойд. — Вибач, друзяко. Зі смаком проблеми.

— Та все нормально.

Але все не було нормально, й обидва це знали. Жінка, яку Флеґґ назвав своєю нареченою, учора викинулася з хмарочоса. Ллойд пам’ятав слова Козирного Туза, що Дейна не зможе стрибнути з балкону, бо вікна не відчиняються. Але коло пентхаусу є тераса. Певне, проектувальники не очікували, що той, хто селитиметься на такій висоті — здебільшого то були араби, — буде кидатися з даху. Багато ж вони знали!

Він намішав Вітні джину з тоніком, і вони якийсь час сиділи й пили мовчки. Надворі сонце сідало, розсипаючи червоне проміння. Урешті Вітні ледь чутно промовив:

— Ти як думаєш, вона це сама?

Ллойд знизав плечима.

— А яка різниця? Мабуть — я думаю, вона сама стрибнула. А ти б не стрибнув, коли б за нього заміж вийшов? Готовий ще по одній?

Вітні подивився на свою склянку і не без здивування побачив, що готовий. Дав її Ллойдові, і той пішов до бару. Ллойд джину не шкодував, і у Вітні вже приємно шуміло в голові.