І тепер, коли сонце сходило, він згорнувся в тугий клубок у заростях і приготувався спати. «Було б ковдру взяти, — подумав він. — Холодає». Потім його охопив сон, зненацька і повністю — як завжди.

Йому снився Нік.

Розділ 70

Розділ 70

Чувак-Сміттєбак знайшов, що хотів.

Він пройшов коридором глибоко під землю, і коридор той був темний, як шахта. У лівій руці він ніс ліхтарик. У правій — гвинтівку, бо там було страшно. Він проїхався електричною вагонеткою, яка майже безгучно прокотилася широким коридором. Єдиний звук, який вона видавала, — тихе, майже інфразвукове дзуміння.

Вагонетка складалася з місця для водія та великого кузова. У кузові лежала атомна боєголовка.

Вона була важка.

Сміттєбак не мав розумного припущення, скільки вона важила, бо навіть не міг підважити її руками. Вона була довга й циліндрична. І холодна. Провівши рукою по її холодній поверхні, він не міг повірити, як така холодна, мертва металева штука може мати змогу давати такий жар.

Він знайшов її о четвертій ранку. Повернувся до автопарку і виявив там ланцюг. Спустив його вниз і причепив до боєголовки. За півтори години її було повантажено на вагонетку, носом догори. На носі було позначено: A161410USAF. Тверда гума шин помітно просіла, коли вона опинилася в кузові.

Тепер він наближався до кінця коридору. Просто попереду стояв великий вантажний ліфт, двері якого були привітно відчинені. Він був досить великий, щоб умістити вагонетку, але, звичайно, електрики не було. Сміттєбак спустився в бункер сходами. Ланцюг приніс так само. Ланцюг порівняно з боєголовкою був легенький — сто п’ятдесят фунтів[173] чи близько того. І то зносити його сходами на п’ять поверхів униз було тяжкою працею.

Як же він сходами підніме цю боєголовку?

«Потужна лебідка», — прошепотів внутрішній голос.

Сидячи на водійському місці й посвічуючи ліхтариком на всі боки, Сміттєбак кивнув до себе. Звичайно, ось воно. Лебідка. Підігнати машину нагору і підіймати — проліт за прольотом, якщо треба. Тільки чи знайдеться ланцюг завдовжки в п’ятсот футів?[174]

Може, й не знайдеться. Але ж він може зварити кілька ланцюгів докупи. Чи спрацює? Чи буде триматися? Це було важко сказати. А коли й триматиметься, як бути з тими закрутами, які є на сходах угору?

Він вистрибнув з машини і ніжно провів рукою по гладенькому боці смертельно небезпечної зброї в тиші й темряві.

Любов завжди знайде спосіб.

Залишаючи боєголовку у вагонетці, він пішов сходами нагору на пошуки. На такій базі має бути ледь не все на світі. Він знайде те, що треба.

Він піднявся на два прольоти вгору й зупинився перевести подих. Раптом замислився: «А я вже радіації вхопив чи ні?» У них тут усе захищене, всюди свинець. А в кіно по телевізору люди з усякими радіоактивними штуками працюють у таких захисних костюмах — і значки в них змінюють колір, коли людина отримує дозу. Адже воно тихе. Його не видно. Просто осідає в тілі, в кістках. Навіть не розумієш, що ти хворий, доки не почнеш ригати і волосся не полізе, доки в туалет кожні п’ять хвилин бігати не почнеш.