— Стю! Томе! І Коджак, їй-богу, Коджак! А де Ґлен Бейтман і Ларрі? Де Ральф?

Стю похитав головою.

— Не знаємо. Нам треба кудись у тепло сховатися, Біллі. Замерзаємо.

— Давайте, он прямо супермаркет. Я покличу Норма Келлоґґа… Гаррі Данбартона… Діка Елліса… Блін, та я все місто розбуджу! Це просто диво! Просто не віриться!

— Біллі!

Біллі розвернувся до них, і Стю пошкутильгав до нього.

— Біллі, у Френ мала народитися дитина…

Біллі притих. Потім прошепотів:

— Ой, бля, я ж забув…

— Вона народила?

— Джордж… Джордж Річардсон зможе сказати, Стю. Чи Ден Летроп. Він наш новий лікар, прийшов тижнів за чотири після того, як ви пішли, — раніше був вухо-горло-ніс, але він хоро…

Стю різко потрусив Біллі, перервавши його майже гарячкову балаканину.

— Що сталося? — спитав Том. — Щось із Френні?

— Розкажи мені, Біллі, — попросив Стю. — Будь ласка.

— У Френ усе добре, — сказав Біллі. — У неї все буде гаразд.

— Ти про це чув?

— Ні, я її бачив. Ми з Тоні Донаг’ю ходили в теплицю по квіти. Теплицю Тоні придумав, у нього там усе на світі росте — не лише квіти. Вона досі лежить у лікарні лише тому, що в неї, як там це зветься, римські пологи…

— Кесарів розтин?

— Ага, бо малий не тим боком ішов. Але нічого такого. Ми прийшли до неї через три дні після пологів, то було сьоме січня — два дні тому. Троянди їй принесли. Подумали, що це її порадує, бо дитина…

— Дитина померла? — похмуро спитав Стю.