– А я вас довго не затримаю.

– Справді?..

– Так, справді.

Він ще раз позирнув на годинник і зітхнув:

– Гаразд, давайте зайдемо до мене, бо не в коридорі ж нам, дійсно…

І потім вже в кабінеті:

– Ну гаразд, я вас слухаю. Тільки недовго, будь ласка, бо я таки насправді дуже поспішаю. Це просто щастя ваше, що ви встигли мене перехопити буквально на порозі. Самі бачите.

– Щастя?.. – жінка подивилася на лікаря якось не дуже впевнено і після невеличкої паузи додала: – Я дружина Красноштана Даниїла Романовича.

– Красноштана? Красноштан, Красноштан… Знайоме нібито прізвище, – забурмотів Борис Нилович, потім попрохав: – Нагадайте, будь ласка, бо я трохи підзабув, здається.

– Чоловік мій до другої хірургії[105] тиждень тому потрапив.

– Ага, так-так.

– Я до вас від Гулі Уханьської, – відвідувачка трохи стишила голос і додала: – Це наша кума…

– Так, згадав нарешті. Але ж… – обличчя лікаря посуворішало: – Але ж під час обстеження стало зрозумілим, що захворювання вашого чоловіка зовсім не відповідає нашому профілю.

– Я в курсі, Борисе Ниловичу, я все вже знаю. Мені пояснювали. І тим не менш… а раптом ви допоможете?! Чи щось порекомендуєте…

– Що я можу порекомендувати і чим допомогти в такій ситуації?

– Ну-у-у, я не знаю… – жінка явно знітилася. – Просто ви такий авторитетний хірург… Я навіть чула, нібито ви мали безпосереднє відношення до створення цієї самої лікарні…

– Це було дуже давно, ще за радянської влади, – з невдоволеним виглядом перервав її Руденко. – До того ж це не стосується предмета теперішньої розмови. А я нагадаю вам, що справді поспішаю і що ви зупинили мене буквально на порозі кабінету.

– Отож мені кума так і сказала: «Ти, Ксюшо, до Бориса Ниловича сходи. Бо якщо не він, то ніхто вже точно не порекомендує нічого путящого».

– Отож я й наполягаю: коли пішли метастази – хірургічне втручання не має сенсу. Раніше треба було до лікарів бігти, причому не до хірургічного відділення лікарні швидкої допомоги, а до фахівців-онкологів. А тепер усі шанси втрачені. Ну, то що я можу вам порекомендувати?..

– Не знаю, – зітхнула жінка вбито й замовкла.