– Не знаю, що і сказати, – Борис Нилович підібгав губи. – Прояснити ситуацію з хворим Красноштаном Даниїлом Романовичем можуть лише фахівці-онкологи. А я хірург. Отож дозвольте мені все ж таки піти у справах, бо я вам справді нічим допомогти не можу. Вибачайте…

Закусивши нижню губу, жінка лише мовчки кивнула.

Кам’янець-Подільський, 17 травня 2003 року

Кам’янець-Подільський, 17 травня 2003 року

Коли опівночі ще в Києві вони вантажилися в автівку, то Анатолій Федорович попросився на переднє сидіння:

– Як найстарший серед усіх, буду немовби вартовим матросом на кораблі. Нехай усі бачать, що на фестиваль національних культур до міста Кам’янця-Подільського їде з друзями сам маестро Ігнащенко.

Втім, вже через півгодини син Руфіни, який взяв на себе роль водія, припаркувався на узбіччі й заявив категоричним тоном:

– Маестро, пересядьте, будь ласка, назад, а на переднє місце нехай сідає найтихіший з вас. Бо я терпіти не можу, коли мені просто у вухо горлають.

– Ну, тоді нехай сідає наш хлопчик! – негайно відреагував архітектор.

– Я не проти, – пробурмотів Спартак, і вони помінялися місцями. Від такої заміни виграли всі. По-перше, Жорж спокійно вів автівку трасою, бо Анатолій Федорович більше не перехилявся назад, постійно налягаючи на праву руку водія. По-друге, Спартак зміг відсипатися на передньому сидінні хоча б уривками. Звісно, Терезку це трохи здивувало, та він мовив коротко:

– Я ж їду до Кам’янця не просто порозважатися. Не забувай, мені ще матеріал про святкування робити, а для цього потрібна свіжа голова. Це ж не просто головний редактор доручення давав – мене сам Кулик[106] про це попрохав. Всього лише через місяць після трагічної загибелі нашого першого головреда Олександра Кривенка[107] до нашого видання і досі прикута загальна увага громадськості.

– Але ж ти сам казав, що бачив Кривенка єдиний раз у житті, коли він заходив у гості до вашої редакції!..

– Так, мене й справді запрошував на роботу не Кривенко, а його наступник Ігор Юрченко. Але що це змінює?! Мені ж редакційне завдання поставив не Юрченко навіть, а сам Зіновій Володимирович. Як шеф-редактор, він стоїть над усім нашим колективом, бо представляє засновника.

– Трудоголік ти, нещасний трудоголік!.. – зітхнула дівчина жартівливо. – Ну гаразд, бачили мої очі, що купували… Спи собі, якщо зможеш.

Зате сама Терезка всю ніч протеревенила на задньому сидінні із самим маестро та його продюсеркою (і за сумісництвом – мамою водія) Руфіною. До речі, не тільки вона – всі троє були у захваті від цього безперервного «всенощного» спілкування, схожого на ток-шоу.