— Боягузи!.. — лютував гетьман. — Невже драгуни забули, що таке лицарська слава?! Негайно до мене поручника!..

Невдовзі той примчав, він був блідий, і нижня губа його неприємно тремтіла.

— Хлоп’як, пся крев!.. — визвірився на нього Потоцький. — Пан поручник схожий на мокру курку! Ганьба!..

— Але, вашмосць, козацькі гармати б’ють прицільно...

— Для справжнього лицаря Посполитої чернь не перешкода! Бери місто, бо я посаджу тебе на палю, боягузе!

Поручник помчав, і ескадрони вдруге подалися на приступ, але, як і перше, з міста вдарив шквал вогню... Потоцький зрозумів, що з ходу Боровицю не взяти. Військо стало табором за версту від міста і почало готуватися до штурму. Вперед були пущені хоругви з лопатами. Риючи окопи, вони повільно просувалися до міста. Біля окопів ставили дерев’яні палісади. Ховаючись за них, жовніри крок за кроком просувалися до валів, підтягуючи гармати.

Так і день збіг. Вже в надвечір’я Потоцький викликав до себе в намет Адама Кисіля, сеймового комісара в справах реєстру.

— Панові комісару реєстру доведеться сходити в Боровицю!

— Вашмосць, я готовий послужити коханій ойчизні, — тіпнув бородою Адам Кисіль. — Я мало вірю в те, що нам пощастить цієї зими приборкати повстання. Треба вдатися до хитрості, вашмосць. Сильнішого звіра й підступнішого за хитрість немає. Треба будь-що захопити Павлюка й обезголовити повстання.

— Отож я й доручаю вам цю роль, пане воєводо! Йдіть у місто і вмовте козаків на переговори. Якщо козаки припинять опір, їм буде збережено життя і свободу. Аби лиш вони вийшли з міста, й Павлюк прибув до нас на переговори. А там ми вже скрутимо крильця й цій пташечці. Вас, пане воєводо, недарма називають лисицею. Виманіть того вовка. Заодно хай не забуває пан воєвода, що саме від нього колись утік Павлюк!..

Був тихий і теплий вечір, легенько сіявся сніжок. Павлюк сперся на гармату і думав про долю повстання. Був твердо переконаний, що відступ — це ще не програш. Міщани вбивають польських старост і приєднуються до нього. Все нові й нові загони месників з’являються в лісах. Час грає на Павлюка. Згодом обернеться на Січ Остряниця і приведе свіжі сили, Скидан та Биховець на волостях гуртують люд. Ще повоюємо, пане Потоцький!..

Сніг погустішав, закружляв лапатий, наче зграї білих горобців запурхали над містом. Павлюк, велівши дозорцям пильнувати, спустився з валу. З приємністю вдихав свіже і чисте повітря. Йшов вулицею, прислухаючись, як по дворах весело перегукуються козаки. І від того гомону настрій у гетьмана помітно кращав. Зайшов до хати, викресав вогню, запалив свічку... Зітхнув, дивлячись на кволий вогник свічки.