— Спасибі, і ви будьте здорові! — урочисто мовив гетьман. — Та ростіть все вгору і вгору!..

Колядники поскидали шапки, поштовхалися трохи, перешіптуючись: «Ти, Мотько, починай...» — «Ні, ти, Хведьку...» Зрештою маленький хлопчик почав тоненьким голоском:

Колядники, хором вигукнувши: «Святий вечір», — підхопили:

Гетьман дивився на колядників і бачив себе маленьким хлопчиком... Святвечір... Через плече в нього торбина, в руках — звізда. Село снігом занесене, потріскує мороз... Грузнучи в кучугурах, часом провалюючись по пояс, місять вони сніг від хати до хати... Колядують:

...Яке то було щастя, як надходив Святвечір!... Мати так і сяяла доброю усмішкою, тихою, лагідною. Батько врочисто покахикує, а на покуті під образами — кутя в мисці на сіні стоїть. Узвар у глечику. На столі — чого тільки немає! Пиріжки, ковбаса, сало. Мати наливає в кутю узвар із груш (які ж бо вони солодкі!), ще й меду додає. Шепоче: «Собі кутя на покутя, а узвар на базар. Туди несемо на руках, а відтіль будемо везти на волах». Батько поважно читає пресвяту Тройцю, потім всідаються вечеряти. Мати ставить череп’яний полумисок з пирогами, батько наливає собі вишнівки.

— З Святим вечором будьте здорові! І ти, жінко, і ви, діти, і ти, хато, і ти, дворе, і ти, білий світе!

А випивши, закушує пиріжками, питається:

— А чи видно мене, діти, з-за пирогів?

— Не видно, тату, не видно!

— Дай, Боже, щоб завжди мене не було видно!

Проспівали колядники, вигукнули хором: «Щедрий вечір! Добрий вечір! Добрим людям на здоровля!»

Павлюк витяг капшук, обійшов дітей, кожному по злотому дав.

— Спасибі, що провідали нас, з Святим вечором повіншували. Ростіть, діти, щасливі!

Веселі й задоволені побігли колядники з хати. Марина підійшла до Павлюка, поцілувала його:

— З Святим вечором будь здоровий, коханий!.. Гуп-гуп — в сінях! І ось до хати ввалився розпашілий з морозу Гордій Чурай, як завжди, веселоокий, в доброму гуморі.

— З Святим вечором, пане гетьмане! Я й козаки запрошуємо тебе й господиню твою на вечерю!

— А кутя буде?

— Буде і кутя, і до куті! Як у Полтаві! Павлюк взяв Марину під руку.