— Ні, краще не треба, Мейбл, бо це може бути гірше для тебе... Те, чого я хочу, може виявитися зовсім не тим, чого ти бажаєш.

— У мене нема ніяких бажань... Я не розумію, що ви хочете сказати... Це вас так хвилює моє майбутнє заміжжя?

— Якби ти заручилася із Слідопитом... Коли б ти дала слово, що вийдеш заміж за нього, я б уже був щасливий, а зі мною хай буде, що буде... Але я не можу вимагати, щоб ти неодмінно так зробила, кохана моя дочко... Я не хочу тебе силувати до цього, аби ти потім усе життя каялася. Поцілуй мене, Мейбл, і йди вже спати.

Якби сержант був силував Мейбл і конче вимагав обіцянки, якої він у душі так хотів, він наштовхнувся б на опір, котрий йому навряд чи пощастило б зламати. А так, довіривши все самій Мейбл, він здобув у її особі ще й великого спільника, бо щиросерда й великодушна дівчина була готова швидше піддатися лестощам, аніж підкоритися погрозам. Глибоко зворушена, Мейбл думала в цю мить лише про свого батька, з яким так скоро мала розлучитися, можливо, навіть навіки, і вся її ревна, виплекала головно власними уявленнями любов, що була вже дещо охолола за останні два тижні через стримане батькове ставлення, тепер спалахнула знову ще з більшою силою. Тепер батько уособлював для неї все, і не було такої жертви, яку вона не принесла б, аби тільки він не почував себе нещасним. Болісний, майже непідвладний волі миттєвий спалах надії пронизав її мозок, і рішучість нараз ослабла; та, силкуючись відшукати підстави для своїх райдужних надій, вона так і не знаходила нічого, що могло б їх підтримати. Привчена, як жінка, тамувати в собі навіть найпалкіші почуття, вона знову звернулася думкою до свого батька й тих винагород, що неодмінно чекають па дочку, покірливу волі вітця-неньки.

— Тату,— промовила вона спокійно і майже сумирно,— а бог благословить покірливу батьківській волі дочку?

— Авжеж, Мейбл, про це і в святім письмі сказано.

— Тоді я погоджуюся вийти за того, кого ви хочете.

— Ні... ні, Мейбл... Я дозволяю тобі вибирати в чоловіки того, кого твоє серце бажає.

— Мені нема з кого вибирати... Тобто, я хочу сказати, ніхто ще не просив моєї руки, крім Слідопита й містера М’юра, звичайно, а з цих двох і я, і ви без вагань зупиняємо свій вибір на одному й тому ж. Ні, тату, я піду за того, кого ви хочете.

— Ти ж знаєш, люба дочко, мій вибір: ні за ким ти не будеш така щаслива, як за благородним провідником.

— Ну, що ж, тату, якщо він після всього ще має бажання зі мною одружуватися... Тобто, коли він ще раз попросить моєї руки... Адже ви не хотіли б, певне, щоб я сама робила освідчення або щоб хтось від мого імені його робив,— по цих словах бліді щоки Мейбл пойнялися рум’янцем, бо це шляхетне й великодушне рішення влило у її серце новий струмінь життєвої снаги.— Отож не треба допоки переказувати йому все це. А якщо він ще раз попросить моєї руки і, вислухавши все, що треба чесній дівчині сказати чоловікові перед одруженням, все-таки захоче, щоб я стала його дружиною, то я стану нею.