— Слідопите! Невже ви такий жорстокий, що примусите Мейбл, прекрасну Мейбл Дангем терпіти такі муки?

— Мейбл Дангем доглядає свого пораненого батька, і сам бог заступиться за це благочестиве дитя. Жодна волосина не впаде з її голови, доки бачитимуть мої очі й доки втримуватимуть зброю мої руки! І хоча ви, добродію М’юре, як видно, довіряєтеся своїм мінгам, я їм аніскілечки не довіряю! Ви злигалися з підлим тускаророю, в якого вистачить і підступності, і злості, щоб розбестити будь-яке плем’я, до якого він тільки пристане, хоча боюся, що ці мінги були пропащі ще до нього. Та годі слів! Нумо обидві сторони до діла,— як хто вміє і хто чим може!

Протягом цих переговорів, а тим більше по закінченні їх, Слідопит остерігався зрадницького пострілу по бійниці. От і в цю хвилину, стоячи збоку від бійниці, він дав Кепові знак лізти на дах, щоб обом бути готовими зустріти перший напад. Хоча старий моряк дістався туди досить швидко, та він уже застав на даху щонайменше десяток запалених стріл, що стирчали в корі колод, а нічна темрява, здавалося, сколихнулася від несамовитого вереску й виття піднятих на приступ індіян. Наступної миті гримнули постріли з рушниць, і по дерев’яному зрубові заторохтіли кулі, сповіщаючи, що облога почалася не на жарт.

Несамовитий лемент і стрілянина, проте, нітрохи не злякали ні Слідопита, ні Кепа, а Мейбл так поглинуло її горе, що вона не відчувала страху. До того ж вона мала досить здорового глузду, щоб розуміти призначення укріплень і бути в змозі належно поцінувати їхню міцність. По-іншому реагував на це батько: знайомі вояцькому вухові гуки ніби оживили його, і Мейбл боляче було дивитися, як йому, щойно він зачув ревисько бою, загоряються склисті очі, а на блідих щоках проступає знову рум’янець. Саме тут уперше Мейбл помітила, що він починає марити.

— Стрільці, вперед! — бурмотів він.— Нумо, гренадери, заряджай! Як вони посміли напасти на наш форт? Чому ж по них не б’є артилерія?

В цю мить нічну тишу сколихнув громовий постріл гармати, і в горішньому приміщенні, куди влучило ядро, затріщала, вивалюючись, балка, а весь блокгауз заходив ходором. Ядро тільки якимось чудом не зачепило Слідопита, а коли воно вибухнуло, Мейбл мимохіть зойкнула: їй здалося, що верх, а з ним і дядечка із Слідопитом висаджено в повітря. На довершення всього ще й батько несамовитим голосом крикнув:

— Заряджай!

— Мейбл! — гукнув, схилившись над діркою, Слідопит.— У мінгів так уже ведеться: багато шелесту і мало шкоди. Волоцюги захопили гаубицю, яку ми відбили у французів, і торохнули з неї по блокгаузу. Але, на наше щастя, вони більше не зможуть скористатися з гармати, бо в них було тільки одне ядро. Вибухом тут лише дещо порозкидало, проте жодного з нас і не зачепило. Ваш дядечко, як і досі, на дахові, а щодо мене, то я стільки разів бував під градом рушничних куль, що такої штуки, як гаубиця, та ще коли нею орудують індіяни, не боюся!