— Ви їх цілком по заслузі чистите! — перепинив Слідопит, який залюбки підтакував, коли хто лаяв мінгів чи хвалив його друзів.— А якби ви потрапили в руки делаварам, ви відразу відчули б різницю.

— Ет, для мене всі вони на один копил мерзотники,— що з корми, що з носа! Єдиним винятком серед них завжди був і є наш приятель Змій — той просто джентльмен серед індіян. А коли ці дикуни напали на острів і перебили, мов тих зайців, Мак-Неба з його солдатами, поручник М’юр та я заховалися в печері, яких тут повно у скелястих берегах. Це справжнісінькі геологічні нори, тільки вимиті водою, як пояснив мені поручник. Там ми й сиділи, причаївшись, мов два змовники на дні трюму, аж доки похотіли жерти, як вовки. Що не кажи, а жрання — основа основ людської натури. Я хотів був, щоб квартирмейстер поставив свої умови: адже хоч яке безвихідне було наше становище, а ми мали змогу ще протриматися якусь годину-дві, проте він відхилив мою пропозицію, мотивуючи це тим, що ці негідники буцімто нізащо не дотримають свого слова, коли хоч одного з них зачепить куля, тому, мовляв, не треба ставити ніяких умов. Я погодився спустити прапор з двох причин: по-перше, тому, що ми, можна сказати, вже й так його спустили, бо заховатися на дні трюму — це все рівно, що здати судно; а по-друге, тому, що у наших шлунках сидів лютіший ворог, і його атаки були дошкульніші за наступ ворога, котрий бур на палубі. Голод, хай йому сто чортів,— триклята обставина, як погодиться кожен, хто прожив цілих сорок вісім годин без ріски в роті!

— Дядечку! — жалібним і благальним тоном промовила Мейбл.— Мій бідний батечко дуже, дуже тяжко поранений.

— То правда, Магнітику, то правда!.. Ось я сяду біля нього й постараюся, як можу, втішити трохи. Засуви добре закладені, дочко? За таких обставин треба, щоб душа була в спокої і безпеці.

— Певне, ми зараз у безпеці від усього, крім жорстоких ударів долі.

— Ну гаразд, Магнітику, йди на другий поверх і постарайся заспокоїтися, а Слідопит хай збігає нагору й огляне все з селінга^[131]. Твоєму батькові, може, хочеться щось сказати мені сам на сам, отож, мабуть, краще буде, якщо ми залишимося з ним тільки вдвох. Знаєш, надзвичайна це мить, тому недосвідченим у таких справах, як оце я, незручно було б, коли б їх ще хтось чув.

Мейбл хоч і не могла собі уявити, щоб її дядько був здатний духовно втішити людину на смертній постелі, вона, проте, вирішила, що коли вже він просить, значить, так, мабуть, треба, і уволила його прохання.

Слідопит уже поліз на дах поглянути, що діється довкола, й шуряки зосталися віч-на віч. Кеп ближче підсів до сержанта й задумався над своїм нелегким обов’язком, який треба було виконати. Кілька хвилин панувала мовчанка, і весь той час старий моряк усе міркував над тим, що б його сказати в задуманій ним самим духовній розмові.