— Я піднімаюся, дівчата! Будь що буде! Коли Урсу піднявся без мотузки, то чому мені не піднятися з мотузкою?

Дівчата дивилися на нього, ніби вперше бачили. Ніколи ще він не виявляв стільки рішучості. Дан був готовий розпочинати свій убивчий підйом.

5

5

Світло ліхтарика прорізало темряву, і водночас Урсу гаркнув так басовито, що міг би приголомшити будь-кого:

— Стій!

І тут-таки зайшовся оглушливим реготом, від якого здригнулися кам’яні стіни. Перед ним закам’яніли, тримаючись за руки, з розширеними від страху очима двоє… Якби крем’язень зустрів тут, у підземеллі, крокодила чи орангутанга, то здивувався б менше. Тільки не Віктора й не дівчину в білому сподівався він тут зустріти!

Віктор упізнав цей страхітливий регіт, бо тільки одна людина в світі здатна так сміятися, і полегшено зітхнув:

— Господи! Якого страху ти нагнав на нас! Я вже думав, що нам кінець. Не міг ти якось трохи інакше крикнути, Урсу!..

— Урсу?! — зраділа разом з Віктором дівчина в білому. — Як ти нас знайшов?

— Я проламав таку грубелезну стіну, що тепер побоююсь, чи не завалиться підмурівок замку.

— А як ти знайшов цей хід? — спитав Віктор.

— Який хід?

— Цей, що привів тебе до нас Не крізь стіну ж ти пройшов…

— А-а! Проклятий люк!

— Ти що, теж потрапив у пастку?

— Авжеж! Так само, як і ви. Тік у руках незнайомців, ми — заживо похоронені… Що з іншими — невідомо… Там, безумовно, теж мало щось трапитись… Може, на них напали вояки. Якийсь яничар чи татарин…

Вікторові здалися дивними ці жарти Урсу, надто після того, коли він побачив, що обличчя й руки товариша почервоніли від цегли й крові.

— Скажи правду, Урсу! Ти знайшов якийсь вихід звідси?.. Кинь нам краще мотузку, бо ми хапаємо дрижаки від холоду.

— І як же ви зігрієтеся мотузкою? — знову почав глузувати Урсу. — Це було б цікаво й для мене. Бо для чогось іншого в мене нема мотузки.