Між емігрантськими урядами кількох країн (наприклад, Чехословаччини та Польщі) було підписано відповідні попередні угоди. Усе це давно відомо і з цим ніхто не сперечається. Радянські історики теж. Ось вам та сама книжка «Тегеран-43» дипломата луб`янського розливу Валентина Бережкова: «Щоразу, – пояснив Рузвельт, – коли прем’єр-міністр наполягав на вторгненні через Балкани, всім присутнім було абсолютно зрозуміло, чого він насправді хоче. Він перш за все хоче врізатися клином у Центральну Європу, аби не пустити Червону Армію в Австрію і Румунію і навіть, якщо можливо, в Угорщину. Це розумів Сталін, розумів я, та й усі інші...» [157].
От тільки Бережков, Волков та інші радянсько-російські автори подають ці ідеї Черчилля, як «авантюру», такі собі нездійсненні фантазії; ледь не п’яну маячню алкоголіка. Відомий і дуже розповсюджений прийомчик Агітпропу – одночасно робити з противника виплодка пекла та висміювати його. Між тим, тут причин для сміху немає жодних. Особливо не смішно було Сталіну.
Що ж зробив Йосип Віссаріонович, аби Китай і Туреччину не ділили без нього, а найголовніше – не врізалися клином у Центральну Європу? О, друзі, він мав один козир в рукаві. Справа в тому, що йому і не потрібно було особисто бути присутнім у Касабланці. Більше того, він знав про усі питання, які там розглядатимуться, ще до того, як про них дізнавався Рузвельт. Бо американського президента було оточено радянською агентурою. Та ще якою!
Алджер Хісс обіймав дуже високу посаду у Державному департаменті Сполучених Штатів і мав великий вплив на його голову Корделла Хелла, який і так був «великим другом» Радянського Союзу. Нагадаю: Держдеп у США виконує ту саму функцію, що Міністерство зовнішніх справ у сучасній Україні.
Так от, цей Хісс був таємним членом Комуністичної партії США. Пояснювати, що це значить, сподіваюся, не треба. Але ці двоє – лише верхівка айсбергу. Головне – ось він, найцінніший агент радянської розвідки. Гаррі Гопкінс. Ніколи про такого не чули? І недаремно. Відомості про нього радянська пропаганда старанно ховала, бо інакше уся історія Другої світової та її результатів виглядає ще бруднішою, ніж вона є. Гаррі Гопкінс був багаторічним другом Франкліна Делано Рузвельта, а з 1933 року і найближчим його помічником та радником.
«Багато хто називав Гопкінса «очима та вухами Рузвельта», Громико ж відзначав, що він був також і його ногами» [158].