Недаремно його приурочили до початку міжнародного конгресу з астронавтики у Барселоні, де академік Сєдов і зробив сенсаційну заяву. Увесь світ бачив титанічний успіх СРСР. Але світ не знав, що цей проєкт був дуже «сирим» і уже під час запуску двічі був на грані катастрофи через технічні неполадки.

1 лютого 1958 року ракета-носій «Юпітер-С RS-29» успішно вивела на орбіту перший американський супутник «Експлорер-1». Його маса була удесятеро меншою за масу радянського супутника, але за ваги лише 8,3 кілограми він містив у собі чимало наукової апаратури: лічильник Гейгера, датчик метеорних часток, передавач тощо. На відміну від радянського, американський супутник крім звичайних нікель-кадмієвих акумуляторів, мав сонячні батареї, що дозволяло отримувати постійне підживлення, тому «Експлорер» протримався на орбіті понад дванадцять років. На відміну від радянського «простейшего», американський супутник отримав відомості, які дали серйозний поштовх науці, зокрема – відкриттю поясів радіації навколо Землі (пояси ван Аллена) та вивченню «сонячного вітру».

Більше того – «Експлорер» був готовий до запуску ще влітку 1957 року, але дата відсувалася через відомчу конкуренцію – військові хотіли спершу запустити свій супутник «АвангардTV3» і «добро» Вернер фон Браун отримав лише після провалу запуску цього супутника 6 грудня 1957 року.

А ще СРСР допомогла… американська відкритість і демократія. В США ніхто не приховував дату пуску «АвангардуTV3», тому в СРСР, знаючи про неї, постаралися «запуститися» першими, нехай і з величезним ризиком невдачі.

Зараз росіяни навіть не приховують, навіщо насправді запускався радянський супутник, і що «…він мав навіть не стільки наукове, скільки політичне значення. Саме після 4 жовтня стало зрозуміло, що ядерні удари за допомогою ракетної техніки можуть бути завдані по будь-якій точці земної кулі.

Кількісна перевага американців в царині ядерного озброєння вже не грала вирішальної ролі. І ця обставина змінила всю систему міжнародних стосунків» [192].

Це правда. Але далеко не вся. Навіть про свої реальні здобутки у ракетному озброєнні Кремль брехав і блефував, що ледь не призвело до ядерної катастрофи, про що йтиметься трохи згодом. Усіх цих речей американські обивателі не знали і не здогадувалися, наскільки США були попереду СРСР у «космічній гонці»; наскільки досконалішими були американські технології. Ба більше – у Білому домі теж про це не знали.

Бо в СРСР було все засекречено і тому радянське керівництво могло гратися з інформацією. Звісно, ніхто не розповідав, що перший супутник Землі мало не гепнувся на землю на 16 секунді польоту; що ракетоносій взагалі міг не злетіти. Американці заздалегідь анонсували свої плани: тоді й тоді ми плануємо супутник запустити, а тоді й тоді – космонавта. СРСР спочатку робив таємний пуск, і оголошував про нього лише тоді, коли він був вдалим.