Зате, хтозна відколи, кожної осені від плодовитості, яка шумно вивільняється з живих тіл, величавий ліс несподівано виростає на вершинах і пливе поміж хмар високими полонинами. Це не ліс і не бунчуки королівської свити, це роги-корони і роги-свічники, що їх несуть почети королівських оленів, родом з пущ трьох країн. Спочатку урочисто, а потім у танцювальних підскоках і перегонах. Врешті-решт роги, немов списи, колються, буцаються, тріщать і ламаються, аж переможений противник впаде відразу з-під хмар до безодні. Коли ніч вкриє полонини, зустрічі вже ніжніші, досягається ціль стада. Тужливі голоси оленів, розриваючи тишу, трембітають по пущах з ночі в ніч.

Олені, зазвичай самотні, тільки раз на рік збираються у такі групи. Подібні рої і почети самітників є знаними і підгірним водам: це форелі, що живуть взагалі-то самотньо — кожна в місці свого полювання, на пристойній віддалі одна від іншої — восени, підчас мандрівки до джерел, вони скупчуються у великі групи, і навіть на очах скельного моря, тобто в самому пупку землі, нестримно набуваються, танцюють і шаленіють.

Коли приходить їхня пора, у світлі сонця, а ще частіше при місячній повні, вони завжди звертають очі у верх за течією рік, пробираються струмками до джерел для усамітнених зустрічей: стрункі воднянки з привабливими голівками, оточеними перистими чуйниками, приодягнуті в сріблясту луску на єдвабній підкладці, оксамитні, золотаво притінені станики, що облягають дрібні груди, панянки з шиями, набухлими від яєчників — тремтять у танці. А за ними панцерно-сріблясті зброєносці у розміреному пориві, але в непоступливій боротьбі поміж собою. Задля великих риб’ячих весіль і розваг вони продираються ще далі, до скритих під вершинами заток підскельного моря, звідки вниз від водорозділу розходяться джерела на всі сторони світу.

Єдині людські сліди, історичні, а радше доісторичні, на просторах Палениці — це гірські плаї, збережені настільки, наскільки це дозволило розташування гірських хребтів. У котрий бік ними не пішов би, то до сталих людських осідків не дійдеш раніше, ніж за два-три дні. Годинників чи історичних маятників там не почуєш. Тиша гірських заглибин і лісових надер не допускає навіть сильнішого вітру. Єдині маятники — це ритми шумів поміж шепотами весняних крапель, пробуджених з-під льодів, і літнім гомоном вод, це ритми від пострілів із тріскоту весняного льоду до літнього грому. З Палениці народжуються вітри, народжуються ріки, але рік і вітрів там немає. Вона дозволяється чемно гратися тільки власним дітям, народженим в цьому місці паленицьким струмках та вітерцям.