Тіні зникомі. Сімейна хроніка: Роман

Тіні зникомі. Сімейна хроніка: Роман

Глава 1 ДОЛИНА ВИДІННЯ

Глава 1

ДОЛИНА ВИДІННЯ

Не відаю, чи знаєш ти, люб’язний читальнику, що таке душевне сум’яття? Сказати поправді, я також довгий час не знав, що воно таке по-справжньому, хоча щось подібне в мені присутнє: якась своєрідна енергетична сила, котра вряди-годи виривалась із мене, як вода із розбурханої ріки, але досі ті прорви щасливо залагоджував, бо життя мені Господь дарував таке примхливо-непостійне, зіткане зі смуг неймовірних труднощів та невздогод, що не до настроєвих химер було – мусив тримати себе, як то кажуть, увесь час «у кулаці». Щоб тобі було зрозуміліше, скажу, що я – майор артилерії, тепер уже в абшиті, російської армії, Теодор Михайлович Темницький, отож довелося пройти за гарматою майже всю Європу, а також змагатись із турками; чинив те із належною самовіддачею, відповідно не завжди міг визначити, що головніше в цьому світі: я чи гармата, тобто чи гармата служить мені, чи служу їй я, чи ж ми разом служимо третій силі, кожен сказав би: Російській імперії або ж його імператорській величності. Але в глибині душі, признаюся, не раз виникала думка, що й та третя сила не першорушна, бо й держава, від імені якої чинили ми із гарматою свої дійства, добрі чи недобрі, хай розсудить Господь, залежна від світового порядку речей і закорінень у них самих, відтак, нехай вибачить мені Бог це кощунництво: і його імператорська величність є рабом стосовно своєї ж імперії, десь таким самим, яким був я стосовно гармат, увірених під моє командування: без гармат був би ніщо, так само як його імператорська величність без своїх підданих чи підлеглих також ніщо, як, зрештою, ніщо поміщик без селян чи керманич без корабля. Але тут є одна невеличка різниця: французька революція (а я побував і в Парижі, вступаючи туди 1814 року разом із російським військом) довела, що держава може існувати й без імператора чи короля, та й раніше такі випадки траплялися, тоді як король чи імператор без держави не проіснує; гадаю, що й селяни без поміщика проіснувати можуть, а от корабель без капітана й матросів, як і мої гармати без мене та моїх гармашів – купа брухту ні на що не придатна.

Отже першорушна сила, гадаю я (і можливо, саме такі думки поклали в моїй душі зачала отого душевного сум’яття, згадкою про яке й почав цю розповідь), не в державі чи володарі, яким прослужив немало, не в знарядді, яким користувався, а таки в людині, можна сказати, персональній, а ще в її закоріненні.