О ти мій сон...

Чарівний ти мій сон!..

ШАРМ: Чагівний ти мій сон!

Якщо я вже мав честь вам відгекомендуватися, то чи вільно буде мені пегепочити хвилинку на цій лавчині біля вас, на якнайбільше догечній відстані?..

АЛЬБЕРТИНКА: Будь ласка!.. Пан граф такий ласкавий! Що це? Я спала? Що мені снилося?... Начебто рука... (Присоромлено.) О-о... Такий сон! Рука начебто якось отак... (Крадькома підозріло зиркає на Шарма, торкається до декольте...)

ШАРМ (сконфужений): Це, власне, той злодюжка...

АЛЬБЕРТИНКА: Злодюжка?

ШАРМ: Хіба ви нічого не знаєте?

АЛЬБЕРТИНКА: Що? Спека. Я заснула й бачила такий сон... Рука (підозріло дивиться на Шарма). Але чого ви тут, графе, сидите, що воно вам, графе, нащо ви поряд із такою, як я?..

ШАРМ: Чи мені таки буде дозволено згобити легковажний натяк і зав’язати з вами щось на кшталт пегелітного флігту а la papillon[19]? Щопгавда, les femmes[20] — це наче соус Бельмонто! Ліпше не зловживати. Важкостгавні! Владиславе, скільки в мене на гахунку?

ВЛАДИСЛАВ: У вас двісті п’ятдесят сім, а у пана барона Фірулета двісті п’ятдесят шість.

ШАРМ: Ну, власне. Печія. Нудьга.

АЛЬБЕРТИНКА: О-о-о!