*
Передусім маю подякувати соціальним історикам, на чиїх здобутках ґрунтується ця книжка. Їхні зусилля, спрямовані на те, щоб розкрити прожите минуле, – це тривала й важка праця. Самотужки здійснивши окреме історичне дослідження (книжка «Телефонує Америка: соціальна історія телефону до 1940 року»), можу засвідчити, що робота в архівах вимагає серйозної дисципліни. Сподіваюся, я точно відтворював знання соціальних істориків.
Фінансова підтримка створення цієї книжки була хоч і незначною, проте постійною: я отримував невеликі щорічні ґранти від комітету з досліджень у Каліфорнійському університеті в Берклі. Упродовж майже двадцяти років цей комітет фінансував працю багатьох студентів, що допомагали мені опрацювати величезний обсяг літератури. Ось їхні імена: Джон Чань, Крістіна Сьєло, Крістін Ґетц, Ґрем Гілл, Стівен Керр, Бенджамін Муді, Майкл Пелтон, Джон Пеннінґтон, Том Пессах, Емі Шалет, Ліса Стампніцкі, Чарльз Стівенз, Дженніфер Ютрата, Енн Вуд і Річард Вуд. Аві Фішер і Леа Фішер також трішки допомогли.
Коли цей проєкт перетворився на книжку, я дістав користь із того, що частини книжки прочитали Майкл Гаут, Джон Леві Мартін, Пітер Стромберґ, Вівіана Зелізер і Шерон Зукін, а також редактори з соціології Карл Бейкмен і Тім Саллівен. Джеймз Т. Сперроу прочитав і прокоментував усю книжку, як і Пол Дімаджо, який здійснив це з такою енергією й скрупульозністю, що міг би вимагати співавторства.
Для мене було насолодою знов працювати з командою видавництва «University of Chicago Press», яку очолювали легендарний і енергійний редактор Даґ Мітчелл та його асистент Тім Макґаверн. Мері Ґел ретельно відредагувала складний рукопис. Метт Ейвері заслуговує дяки за дизайн книжки, а Леві Стал – за маркетингову кампанію (і назву книжки).
Врешті-решт, я надзвичайно вдячний своїй сім’ї. Мої діти, Аві й Леа, з перших років життя й до дорослого віку терпляче спостерігали за тим, як я ховаюсь у свій кабінет, щоб працювати над цим проєктом. Енн Свідлер відігравала подвійну роль. Чимало соціологів збагнуть, що я використав і запозичив окремі її ідеї, не віддавши їй належного. Пробувши понад третину століття в шлюбі, ви можете чогось навчитися. Вона безмежно й захоплено співчувала моїм починанням та підтримувала їх усі, великі й малі: від вболівання за команду з американського футболу «Нью-Йорк Джаєнтс» і до цього тривалого проєкту. Жінка чеснотна, «довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку»[1].
1. Оповіді, які ми розказуємо
1. Оповіді, які ми розказуємо