Колишній погонич Джордж К. Даффілд, чиї спогади про перегін худоби стали за основу телесеріалу «Сирицевий батіг»[2] (Rawhide), пригадує, як жила його мати у фронтирі штату Айова в 1820-х і 1830-х. Вона доглядала за малими дітьми, мила підлогу, застилала постіль, піклувалася про сад, розчиняла тушки індиків, засолювала м’ясо, виготовляла свічки, консервувала фрукти, пряла й в’язала, щоб пошити одяг, стригла дітей, навчала їх розмовляти й писати, а також «виконувала для нас тисячу справ, що їх лише матері й було до снаги». Бейсболіст Кел Ріпкен-молодший на прізвисько «Залізний чоловік», що увійшов до бейсбольної зали слави та своєю кар’єрою надихнув тисячі дітлахів, які грали в дитячій бейсбольній лізі, пригадує життя своєї матері впродовж 1960-х і 1970-х. Позаяк Келів батько також був бейсболістом, мати виконувала обов’язки обох батьків. Вона записувала рахунки Келових матчів, тренувала його удари биткою й підбадьорювала його, коли він програвав. Коли Келів батько перебував удома, мати долучалася до сімейних баскетбольних ігор (вона володіла «справді чудовим кидком обома руками без стрибка»). Під час переїздів вона запаковувала й розпаковувала речі, виконувала хатню роботу, прала, керувала сімейним бюджетом і вгамовувала сварки між дітьми. На відміну від Даффілда, Ріпкен не згадує про те, що його мати дбала про їжу, одяг, стрижку й навчання: поза сумнівом, вона опікувалася й цим. Натомість Ріпкен звертає увагу на те, що його мати надавала емоційну підтримку й створювала компанійську атмосферу¹.

Ці різні спогади демонструють, наскільки сильно змінилося повсякденне життя американців за півтора століття і у звичайних деталях, і за своєю суттю. Ця книжка намагається з’ясувати, як розвивалися культура й характер американців упродовж історії. Довга відповідь на це запитання складна, часткова й у чомусь несподівана. Коротка відповідь полягає в тому, що століття матеріального й соціального зростання дали змогу більшій кількості людей набути типових «американських» рис: це означає, зокрема, що вони завзято незалежні, проте також соціабельні, цілеспрямовані й сентиментальні. Щоб відповісти на це запитання, потрібна історія, зосереджена не на президентах і політиці, а на пересічних людях, що живуть звичайним життям, – соціальна історія. Згадане запитання спонукає до багатьох ретельних розвідок у наступних розділах книжки. Як довша тривалість життя вплинула на відчуття контролю американців над своїм буттям? Як більший достаток позначився на любові американців до розкоші? Зростання кількості міського населення і швидші комунікації поліпшили чи погіршили соціальні зв’язки між індивідами? Американці ставали дедалі задоволенішими чи невдоволенішими?