ВЧИТЕЛІ НЕ ЛЮБЛЯТЬ ҐОМБРОВИЧА

Пімко не для Пімки

Письменники стають відомі широкому загалу передусім завдяки школі. Ця споневажена на загал інституція, хочемо ми цього або ні, таки змушує нас закарбовувати в пам’яті прізвища, назви, дати й літературні напрямки, вибудовує ієрархію і впорядковує знання про літературу, поглиблює стереотипи, але водночас переказує нам доробок класиків. Однак оскільки навчальна програма стає дедалі факультативнішою, то шанс закріпитись у свідомості молоді має лише той письменник, який здобуде підтримку поміж учителів польської літератури.

Чи здобув Ґомбрович достатньо голосів, щоби бути присутнім у середній школі?

Виявляється, що письменник, якого так проблематично було видавати в соціалістичній Польщі, і якого так полюбляли критики й університетські кафедри — особливо в сімдесяті роки, надалі є мало відомим у педагогічному середовищі. Понад 100 респондентів категорично відмовилися відповідати на пункти опитувальника («Не знаю», «Не пам’ятаю», «Не скажу нічого суттєвого», «Соромлюся»). Це стеменна озонова діра над письменником, діра невігластва, зневаги і примітивної агресії. Про це може свідчити розпорядження, видане Воєводським методичним центром провінційного округу — з вимогою виключити Ґомбровича з програми (1983 рік), позаяк він не має виховного значення, і вчителі не розуміють його.

Однак повернімося до респондентів. З-посеред 80 аж 47 не стикалося з Ґомбровичем у час навчання, 71 не аналізувало на уроках «Фердидурке». Дослідження 1990—1991 років потверджують той факт, що більшість студентів польської філології, незважаючи на локацію університету і його репутацію, читають Ґомбровича винятково до іспиту, а не в час лекцій або семінарів.

Із 80 опитуваних лише 35 бажають бачити «Фердидурке» в школі як обов’язковий твір у повному обсязі, 23 погоджуються на фрагменти, 32 вагаються або відмахуються від складного тексту. Відчуваються глибоко прихований страх перед роботою над романом, переваги розрахунку над амбіціями, розваги над уявою, дріб’язковості — над пристрастю відкрити для себе те, що складне. Чути голоси (мабуть, слушні), що кни́жки немає в бібліотеках, що рівень учнів у технікумах і професійних ліцеях занадто низький, аби зрозуміти щось у Ґомбровича.

Отож Пімко й Поганка не для Пімки і не для Поганки? Хтозна, чи не варто — з огляду на опитування, погодитися з думкою, що Ґомбрович може бути лише факультативним письменником для школи.

ГОЛОС ВІДМІННИКА: Гірше! З Гелею усе ще гірше. Пане Вчих, Геля не читала Ґомбровича!