До цього призвела відчайдушна боротьба за безкарність щодо будь-якого злочину, до цього призвело перетворення сейму на профспілку людей, хворих на обхезантіс депутатіс. І треба не мати сорому, геть його втратити, щоби вбачати в цьому обхезантіс депутатіс основний «престиж» сейму.

Одним із моїх численних проектів лікування цього раку на тілі польського життя була ідея приділити панам депутатам репетиторів перед тим, як вони вислуховуватимуть міністрів, — щоб їх навчили ставити путні запитання. Одначе я відкинув цю ідею, бо не сумнівався, що панове депутати відмовляться перераховувати частину свого окладу для оплати репетиторів і, в додачу, при діагнозі обхезантіс депутінім їм не можна надавати для навчання педагога без різки.

За таких умов праця тих, хто керує країною, і приділяє своїм відомствам стільки часу, що їхні зусилля зазвичай перевищують пересічні вимоги до людських можливостей, за таких умов — повторюю — спілкування таких міністрів із панами, хворими на обхезантіс депутінім, мусить бути нестерпною каторгою. Отож ніколи не забуду визначення одного з наших найтямущіших міністрів: по неухильній розмові з панами депутатами він зазнав враження, що вийшов зі звіринця, заповненого злобливими мавпами, які привселюдно вдовольняють усі свої потреби, і навіть не стараються бути подібними на людей. І справді, я ніколи не розумів, як шукати у таких обхезантіс депутатіс якогось «престижу» сейму, коли це лише приниження людства.

Природно, стаються такі випадки, коли великий Творець світу призабуде повісити комусь ліхтар у голові. І що ж із цим удієш! Хіба ж можна зазирати до Господа на його людську кухню? А може, великий Творець у своєму милосерді до нашої бідолашної і виснаженої вітчизни заміряв створити цього дурного бевзя як найяскравішу ілюстрацію того, наскільки обхезантіс депутатіс не лише нікчемні, а й ідіотичні? Достоту визначне польське прислів’я мовить, що краще з розумним загубити, ніж з дурнем знайти. Прислів’я слушне, й тому обхезантіс депутатіс, коли вони ще й невимовно дурні, є найогиднішим і найобридливішим явищем. Бо що ж його удієш, — ліхтаря в голові не повісили й можна вигадати прислів’я: «Дурний, як спікер», проте кожен міністр мусить слухати з повагою нісенітниці цього пана, його підлотні звинувачення та ще й облизувати білизну професійного ідіота, обхезану та пропітнілу від розумових зусиль.

ВАРШАВСЬКИЙ САЛОН

Чоловіки й жінки. Костюми довільні. Усі в безперервному русі. Навіть якщо вони стоять на місці, то крутяться навколо «своєї осі». Інші, крутячись навколо себе, водночас кружляють залою або міряють її кроками, дивлячись прямо перед собою, біжать кудись дрібним кроком, зупиняються, (ніби) нажахані, завертають назад, задкують, відвертають голови і крутять ними навсібіч, або розкланюються на всі боки. Старі люди, молоді й «у розквіті сил». Декотрі молодики без угаву підстрибують. Посеред натовпу видно Комбатанта З Довгою Бородою, Професора З Великими Вухами, Великого Рожевого Критика, який пищить, ставну Жінку В Чорному (Матрону?).