[В]сі ті засоби, які пропонують Генеральні Секретарі Єщенко і Шаповал, занадто серьозні, щоб їх можна було вжити без крайньої для цього потреби. Ранійше треба запитати Совіта Народніх Комісарів, чи воює він, чи ні; тільки тоді можна вважитися на такі рішучі засоби боротьби. Крім того треба зробити учот військових сил і зброї.

[В]сі ті засоби, які пропонують Генеральні Секретарі Єщенко і Шаповал, занадто серьозні, щоб їх можна було вжити без крайньої для цього потреби. Ранійше треба запитати Совіта Народніх Комісарів, чи воює він, чи ні; тільки тоді можна вважитися на такі рішучі засоби боротьби. Крім того треба зробити учот військових сил і зброї.

Порш резонно заметил: «На відповідь Генерального Секретаріата на ультиматум большевики організували польовий штаб і начали війну, а ми все ще не знаємо, чи воюємо, чи ні»…

Постановили: послать Совету Народных комиссаров ультиматум (!) с требованием прекратить войну и отозвать советские войска с Украины; избрать особый Комитет по обороне Украины в составе Генеральных секретарей Порша, Петлюры и Ещенко{910}.

Совет Народных комиссаров на этот ультиматум, вполне ожидаемо, никак не отреагировал. А ровно через три дня после попытки выяснить, «чи воюємо ми, чи ні», Генеральный секретариат принял решение об отставке Симона Петлюры с поста Генерального секретаря военных дел. На его место был назначен Николай Порш{911}.

Николай Порш (1879–1944)

Петлюра не имел военного образования, но замена его на экономиста Порша никак не помогла делу. Еще менее удачным было одно из первых решений самого Порша – назначить «Командующим всеми Украинскими войсками для обороны Украины от наступления Армий Совета Народных Комиссаров» уже знакомого нам подполковника Капкана (и ему же, Капкану, было поручено организовать полк вольного казачества в Киеве){912}.

Несмотря на героическую репутацию, которую он успел заработать летом – осенью 1917 года на украинской военной службе, Юрий Капкан был, дипломатически выражаясь, авантюристом. Во время Первой мировой войны он избегал пребывания на фронте, прибегнув, в частности, к «самострелу» – после чего нашил себе на мундир несколько знаков отличия, свидетельствовавших о полученных в боях ранениях. От военно-полевого суда его спасла только Февральская революция. На фронт вместе с полком имени Богдана Хмельницкого, которым он командовал, Капкан опять-таки не поехал. В октябрьские дни в Киеве он снова «исчез». Коллеги дали ему уничтожающую характеристику. По утверждению Николая Чеботарева, во время боев с большевиками Капкан не выходил из киевских ресторанов{913}…