Дівчина прокинулася лише тоді, коли її чоловік повернувся з роботи й зайшов до кімнати. Вона не хотіла ні вечеряти, ні полишати світу своїх марень, тож заснула знову: чоловікові довелося вдовольнятися залишками обіду.

І оскільки діти перебували в однієї з тітоньок у Жакарепагуа, вона віддалася мальовничому світанкові, розніжено валяючись у ліжку в темряві, догоджаючи своїм черговим примхам. Чоловік прийшов уже вдягнений; вона й не знала, чи він поснідав, і навіть не поцікавилася, чи розчісувався він; її також не надто хвилювало, чи були в нього сьогодні справи в місті. Проте коли він нахилився, щоб поцілувати її, спокій розсипався, немов сухий листок:

— Іди звідси!

— Що ти маєш на увазі? — здивовано запитав її чоловік, вкладаючи у свій голос якомога більше ніжності.

Дівчина вперто мовчала, через гординю їй було важко підшукати гідну відповідь. Зрештою, вона сердито вимовила:

— О, не чіпай мене! Досить ходити за мною, як той старий півень!

Він, здавалося, трохи поміркував, а потім сказав:

— О люба, ти хвора.

Вона почувалася задоволено і втішено. Весь день було проведено в ліжку, де дівчина прислухалась до тиші, що наповнювала будинок замість звичного гамору, який спричиняли діти; у тій тиші не було чутно чоловіка, котрий сьогодні обідав десь у місті. Весь день вона провела в ліжку. Її гнів був ламким і киплячим. Вона вставала лише для того, аби сходити до вбиральні, звідки поверталась ображеною й набундюченою.

Ранок перейшов у довгий, важкий день, що перетворився на ніч, крізь серпанок якої жоден промінчик не міг увірватися до будинку.

Вона все ще була в ліжку, щось собі спокійно уявляючи. Вона любила... раніше любила чоловіка, якого знову полюбила б одного прекрасного дня. Що ж, іноді таке траплялося, без взаємних звинувачень та образ. Дівчина лежала в ліжку, про щось розмірковуючи, майже загадково усміхаючись. Розмірковуючи... Про що? Втім, важливо лише те, що вона знала, про що, тож могла дозволити далі собі лежати.

Часом вона гнівно схоплювалася з ліжка, у крихкості першої миті видаючись збудженою й тендітною, тоді вся кімната оберталася навколо неї доти, доки їй не вдавалося намацати шляху назад до ліжка; її дивувало те, що все, що відбувалося, напевно, було правдою: «О, дорогенька, подивимось, чи ти зможеш звести мене з глузду!» — з недовірою промовила вона. Дівчина торкнулась рукою лоба, щоб перевірити, чи в неї, бува, немає температури.

Тієї ночі, до того, як заснути, вона все марила... як довго? Доки не провалилася в сон, захропівши поруч із чоловіком.

Вона прокинулась пізнього ранку, треба було почистити картоплю, підготуватися до візиту дітей, які вдень мали повернутися від тітоньок — ах, жоднісінької поваги! — це був день прання білизни і штопання шкарпеток — о, якою розгубленою ти мене залишив! — натхненно й задоволено бурмотіла вона; сходити в магазин, не забути риби, запізнілий день, ранок, підживлюваний сонцем.