Ба більше, суботнього вечора вони пішли до закладу на площу Тірадентес на запрошення одного торгівця, настільки багатого, що вона вдягла нову сукню, яка, хоч і не рясніла прикрасами, проте була пошита з чудової тканини і випромінювала постійну урочисту святковість. Суботнього вечора, сп’яніла, на площі Тірадентес, разом із коханим, який був її підтримкою, вона влаштувала церемоніал перед іншим чоловіком, більш статним і багатим, напучуючи його, адже вона була не якась там недолуга селянка, а мешкала в Столиці! Проте сили полишили п’яничку.
І оскільки її чоловік не був п’яний і старанно й покірливо намагався висловити повагу торгівцеві, той полишив нетверезу пані з її химерними витребеньками. Це була поважна зустріч, яка для неї перетворилась на ще один привід для розваги й насмішок. Вона дивилася на свого чоловіка в новому костюмі, і він видавався їй суцільним посміховиськом! У п’янички більше не було сил, але вона намагалась не втрачати дівочої гідності. А
І коли вона була сп’яніла, як у недільному забутті, усе, що не в’язалося одне з одним раніше — запах оливкової олії з одного боку, і запах чоловіка з другого, террін[2], з одного боку, і офіціант із другого... — усе це змішувала й поєднувала сама природа. І все навколо видавалось безсоромною витівкою.
І хоча очі її виблискували під важкими повіками, а жести були сумішшю непевних рухів, аж доки їй не вдавалося схопити зубочистку, насправді всередині вона почувала себе напрочуд добре, легкою й нестримною, немов хмаринка. Повні губи, білі зуби й вино, що вабило її, як і ця типова для сп’яніння пиха, що пробуджувала в ній презирство до всього й робила здоровезною і круглою, як корова...
Звісно ж, вона почала повчати. Не надто переймалась ані вибором теми для розмови, ані майстерністю її викладу. Проте слова, що вилітали з рота п’яної дівчини, радше, нагадували розмови вагітної: ті слова просто лилися з неї та не мали особливого зв’язку із тим загадковим секретом, що належить жінці в такому стані. Ах, як же це дивно. Суботньої ночі її збережену впродовж дня душу було втрачено, і як добре було її втратити; нагадуванням про буденність були лише маленькі спрацьовані руки, лікті на скатертині, червоно-білій скатертині, скатертині-гральному столику, що втілював приземлене буремне життя. А цей сміх? Цей сміх, що так таємничо виливався з повного білого горла у відповідь на дотепності торгівця, сміх із глибин того сну, з тієї рівноваги в тілі. Її білосніжна плоть була м’яка, немов у омара, її ноги були кінцівками омара і плавно рухалися в повітрі. А ще вона хотіла, щоб її почало нудити, щоб забутися в солодкому сні цих руйнівних глибин. І в гріховності, яку тамує тіло. Вона говорила й зацікавлено прислухалася до своїх відповідей заможному торгівцеві, який запросив їх такої чарівної пори й заплатив за все це збіговисько. Дівчина зі сліпим зацікавленням слухала власні відповіді: те, що вона говорила в тому стані, було вартим того, що станеться в майбутньому — вона вже не була омаром, а виявом важкого зодіакального знаку: скорпіоном. Бо ж народилася в листопаді.