Й. В. Джугашвілі

І АКТ

Варшавська Прага, останні місяці комуни

- Пане, купіть авторучку.

Цього типа я минав вже і не знаю котрий раз, приходячи на базар щотижня, але тільки тепер звернув на нього увагу.

Засушений тип, з шкірою мов мокра цигарка, на носі великуваті окуляри в роговій оправі; пригашений погляд злегка склянистих очей алкоголіка. Осінній плащ мусив бачити свої кращі роки, тепер же комір полиняв і витерся, туфлі теж бачили вже кілька сезонів… Тим не менш, він ніяк не виглядав на типового п'яничку-продавця краденого з Ружицького[1].

Це був, скоріше, тип когось, хто тягне набраним давно вже розгоном. Може, йшла на дно міщанська родина? Випалений післявоєнний інтелігент? Професор з універу, котрий колись випив на одну чарку більше?

- Пане, купіть авторучку… - повторює він як мантру, дивлячись мені просто в очі.

Тут до мене доходить, що я слухав його багато, багато разів, бо стоїть він тут, на розі біля брами, в принципі, скільки себе пам'ятаю.

Коників та валютників, що ліпляться до тільки прибулих на Ружица, я намагався як можна скоріше залишити за позаду, не бажаючи, щоб мене навіть бачили в їхньому товаристві, так що і він якось зливався для мене з тлом. "Пане, купіть авторучку", - завжди один і той же текст.

А сьогодні стоїть тут сам-один, решта напевне вирішила, що в таку погоду не має сенсу і ворушитися.

- То пан авторучку не купить?

Він поглядав на мене з надією. Помітно пожвавлюється, дивлячись, що я знищив хід та завагався. Стою біля нього, непевний, що взагалі я бажаю зробити.

- Яку ще авторучку?