Гаррі аж роззявив рота: скільки вона всього знає, ця Герміона! Оце праця над домашнім завданням!..

— Усе правильно, Герміоно! — усміхнувся Люпин. — Але в міністерстві нічого не знали про трьох незареєстрованих анімагів з Гоґвортського замку.

— Якщо ти зібрався їм усе розповідати, Ремусе, то поквапся, — буркнув Блек, спостерігаючи за кожним відчайдушним порухом Скеберса. — Я чекав дванадцять років, і не маю наміру чекати довше.

— Гаразд… але ти, Сіріусе, мусиш мені трохи допомогти, адже я знаю тільки те, що було спочатку..

Люпин раптом замовк — за його спиною щось гучно рипнуло, і самі собою відчинилися двері до спальні. Усі спрямували туди свої погляди. Люпин підійшов і визирнув на сходовий майданчик.

— Ніби нікого…

— Тут повно привидів! — вигукнув Рон.

— Ні, — заперечив Люпин, і далі збентежено дивлячись на двері. — У Верескливій Халупі ніколи не було привидів… Завивання й верески, що їх чули тутешні мешканці — то все моя робота.

Він відкинув з очей посивіле волосся, замислився на мить, і повів далі:

— З цього все й почалося… Відтоді, як я став вовкулакою. Нічого б не трапилось, якби я не був таким шибайголовою…

Люпин мав замислений і втомлений вигляд. Рон хотів щось сказати, але Герміона цитькнула: «Цс-с!» і не спускала з Люпина очей.

— Як я ще був маленький, мене покусав вовкулака. Мої батьки перепробували все, але в ті часи таких ліків ще не існувало. Зілля, що його для мене готує професор Снейп, винайшли зовсім недавно. Воно мене дуже рятує, як бачите. Варто мені його випити за тиждень до повного місяця, і під час перевтілення я зберігаю свідомість. Я стаю цілком безпечним вовком, що сидить собі в моєму кабінеті й чекає, коли почне худнути місяць.

Але до того, як винайшли це зілля-вовкотруту, я щомісяця перетворювався на справжнісінького монстра. Про Гоґвортс я й не мріяв. Хто з батьків погодився б, щоб його дитина навчалася з перевертнем.

Але потім директором став Дамблдор, він ставився до мене зі співчуттям, і сказав, що я зможу відвідувати школу, треба лише вдатися до певних заходів безпеки… — Люпин зітхнув і подивився на Гаррі. — Я колись тобі казав, що Войовничу Вербу посадили того року, коли я вступив у Гоґвортс. Правду кажучи, її посадили саме тому, що я вступив у Гоґвортс. Цю хатину… — Люпин обвів сумним поглядом кімнату, — …і тунель, що веде сюди, побудували для мене. Щомісяця, на час перевтілення, мене таємно спроваджували сюди. А дерево посадили біля входу в тунель, щоб ніхто не наштовхнувся на мене, доки я був небезпечний.

Гаррі не знав, чим закінчиться ця історія, але слухав, затамувавши подих. Крім Люпинового голосу, чулося лише нажахане попискування Скеберса.