— Міс Ґрейнджер, вам і так уже загрожує відрахування зі школи, — пирхнув Снейп. — Ви втрьох опинилися тут без дозволу, в товаристві убивці й вовкулаки. Отож хоч раз у житті потримайте язика за зубами.
— Але ж… якщо ви помилилися…
— ЦИТЬ, ДУРНЕ ДІВЧИСЬКО! — закричав раптом Снейп, мов божевільний. — НЕ ГОВОРИ ТОГО, ЧОГО НЕ РОЗУМІЄШ! — 3 його чарівної палички, що й далі цілилися в Блекове обличчя, вилетіло кілька іскор. Герміона притихла.
— Яке солодке відчуття помсти, — вишкірився до Блека Снейп. — Я так мріяв упіймати тебе власноручно…
— Ти знову пошився в дурні, Северусе, — гаркнув Блек. — Тільки-но цей хлопець принесе пацюка до замку… — він кивнув на Рона, — …я спокійно прийду…
— До замку? — перепитав шовковим голосом Снейп. — Навіщо нам так далеко йти? Ось виберемося з-під Верби, і я просто покличу дементорів. Вони надзвичайно зрадіють, коли тебе побачать… Так зрадіють, що захочуть, либонь, привітати тебе своїм Цілунком…
Й до цього бліде Блекове обличчя ще більше зблідло.
— Та… ти повинен мене дослухати, — прохрипів він. — Пацюк… глянь на пацюка…
Але Снейпові очі сяяли таким божевільним блиском, якого Гаррі ще ніколи не бачив. Снейп, здавалося, цілком утратив глузд.
— Ану йдіть за мною! — звелів він і клацнув пальцями. Кінці мотузки, що нею був обмотаний Люпин, стрибнули йому в руки. — А я потягну вовкулаку. Може, дементори забажають і його поцілувати…
Гаррі, не задумуючись, кинувся вперед і загородив двері.
— Відійди, Поттере, ти вже й так по вуха в неприємностях, — гаркнув Снейп. — Якби я не прибіг сюди і не врятував твою шкуру…
— Професор Люпин цього року міг мене вбити сто разів, — промовив Гаррі. — Я провів з ним наодинці море часу, він учив мене захищатися від дементорів. Якщо він допомагав Блекові, то чого ж він не прибив мене ще тоді?
— Я не збираюся з’ясовувати, як влаштовано мозок вовкулаки, — засичав Снейп. — Відійди з дороги, Поттере.
— ВИ НІКЧЕМА! — крикнув Гаррі. — ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВАС КОЛИСЬ ПОШИЛИ В ДУРНІ, ВИ ТЕПЕР НАВІТЬ СЛУХАТИ НІКОГО НЕ ХОЧЕТЕ…
— МОВЧАТИ! Я НЕ ДОЗВОЛЮ, ЩОБ ЗІ МНОЮ ТАК РОЗМОВЛЯЛИ! — ще несамовитіше заверещав Снейп. — Яке коріння, таке й насіння! Я щойно врятував твою шкуру, ти мав би мені дякувати на колінах! Ох, якби він тебе вбив! Ти загинув би так само, як і твій батько, адже ти надто самовпевнений, ти не віриш, що Блек і з тебе зробив дурня… А тепер забирайся з дороги, доки я сам тебе не прибрав! ГЕТЬ, ПОТТЕРЕ!
Рішення визріло миттю. Снейп не встиг ступити й кроку, як Гаррі підняв чарівну паличку.
—