— Ті мої колишні перетворення були… були жахливі. Перевтілення у вовкулаку завдавало мені нестерпного болю. Мене ізольовували від людей, тож я кусав і дряпав самого себе. Селяни чули якийсь шум, верески і вважали, що тут оселилися особливо навіжені привиди. Дамблдор заохочував ці чутки… Навіть тепер, коли в будинку вже роками панує тиша, ніхто не наважується до нього підійти…

Та якщо не зважати на перевтілення, то я був щасливий, як ніколи. У мене вперше були друзі, троє вірних друзів — Сіріус Блек… Пітер Петіґру… і, звичайно ж, Гаррі, твій батько — Джеймс Поттер.

Певна річ, мої друзі не могли не помітити, що я щомісяця кудись зникаю. Я вигадував різні історії — казав, що хворіє мама і я мушу її відвідувати… Найбільше в світі я боявся, що, дізнавшись про мою таємницю, вони від мене відсахнуться. Але врешті-решт вони, як і ти, Герміоно, вирахували правду…

Проте друзі мене не покинули. Навпаки, вони утнули таке, після чого мої перевтілення почали приносити мені найбільшу радість. Вони стали анімагами.

— І мій тато теж? — приголомшено вигукнув Гаррі.

— Аякже. Вони метикували над цим три роки. Твій батько і присутній тут Сіріус були, на щастя, найздібнішими учнями школи, адже перевтілення анімага може призвести до жахливих наслідків. Саме тому в міністерстві пильно стежать за тими, хто вдається до подібних спроб. Пітер цілком покладався на своїх талановитих друзів. Врешті-решт, уже в п’ятому класі, їм це вдалося — відтоді кожен з них за бажанням міг обертатися в якусь тварину.

— Але як це вам допомагало? — запитала спантеличена Герміона.

— Вони не могли бути разом зі мною як люди, тож складали мені компанію як звірі, — пояснив Люпин. — Адже вовкулака небезпечний тільки для людей. Раз на місяць вони покидали замок під Джеймсовим плащем-невидимкою. Тоді перевтілювалися… Пітер, як найменший, прослизав під гілками Войовничої Верби й торкався сучка, що її блокував. Тоді вони пробиралися в тунель і приєднувалися до мене. Під їхнім впливом я ставав безпечнішим — тіло й далі було вовче, а свідомість залишалася майже незмінна.

— Поквапся, Ремусе, — озвався Блек, що й досі не зводив зі Скеберса пожадливого погляду.

— Ще трошки, Сіріусе, ще трошки… Тепер, коли ми всі вміли перевтілюватися, для нас відкрилися неймовірні можливості. Ми залишали Верескливу Халупу й блукали ночами околицями школи й села. Сіріус і Джеймс перевтілювалися на таких великих звірів, які, при потребі, могли вгамувати вовкулаку. Не думаю, що хтось із гоґвортських учнів знав про Гоґсмід і Гоґвортс більше за нас… Отак ми й додумалися скласти Карту мародера, а тоді підписали її своїми прізвиськами. Сіріус — Гультяй, Пітер — Червохвіст, а Джеймс — Золоторіг.