Врешті-решт Сіріус зник з очей. Пройшовши ще трохи, друзі натрапили на вузьку розколину в скелі. Протиснувшись у неї, вони опинилися в прохолодній, напівтемній печері. У найдальшому кінці до великого каменя був прив’язаний гіпогриф Бакбик. Його задні ноги, тулуб і хвіст були як у коня, а велетенські крила, передні лапи й голова з дзьобом нагадували орла. Він люто зблиснув жовтогарячими очима, побачивши Гаррі, Рона та Герміону. Трійця низько йому вклонилася, і Бакбик якусь мить гордо їх розглядав, а тоді зігнув лускаті коліна й дозволив Герміоні підійти ближче, щоб погладити його пір’я на шиї. Тим часом Гаррі дивився, як чорний пес перетворився на його хрещеного батька.

Сіріус був у пошарпаній сірій мантії, у тій самій, в якій утік з Азкабану. Його довге сплутане чорне волосся відросло ще більше після того, як Гаррі востаннє бачив його в каміні. У Сіріуса був виснажений вигляд.

— Курка! — хрипко вигукнув він, випльовуючи старі випуски «Щоденного віщуна» на долівку печери.

Гаррі відкрив портфель і простяг Сіріусові пакет з курячими стегенцями та хлібом.

— Дякую, — сказав Сіріус, розгорнув пакет, ухопив стегенце і, всівшись долі, відкусив великий шмат. — Я харчувався переважно щурами. Не міг красти у Гоґсміді багато їжі — це привернуло б увагу.

Він голосно засміявся, та Гаррі у відповідь лиш неохоче всміхнувся.

— Що ти тут робиш, Сіріусе? — запитав він.

— Виконую свої обов’язки хрещеного батька, — відповів Сіріус, по-собачому вгризаючись у кістку. — За мене не турбуйся, я прикидаюся лагідним бездомним псом.

Він усе ще радісно всміхався, але, помітивши тривогу на обличчі Гаррі, сказав уже серйозніше:

— Я хочу сам за всім спостерігати. Твій останній лист… Скажімо так: усе стає якось підозріло. Я намагався при кожній нагоді красти газети. І, судячи з усього, стурбований не лише я.

Він кивнув на газети, що жовтіли долі. Рон підняв їх і розгорнув.

Гаррі не зводив із Сіріуса очей:

— А що, як вони тебе упіймають? Що, як тебе хтось бачив?

— Про те, що я анімаг, відомо тільки вам трьом та Дамблдору, — сказав Сіріус, знизуючи плечима й продовжуючи поглинати куряче стегенце.

Рон штурхнув Гаррі ліктем і простяг два примірники «Щоденного віщуна». У першому був заголовок «Таємнича хвороба Бартеміуса Кравча», у другому — «Чарівницю з міністерства й досі не знайшли. До справи залучено міністра магії».

Гаррі проглянув статтю про Кравча. Кожне нове речення вражало: «не бачили на людях ще з листопада…», «будинок справляє враження покинутого…», «у лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо ухилилися від коментарів…», «Міністерство відмовляється підтвердити чутки про небезпечну хворобу…»