— Мелфої! — раптом вигукнув Рон так голосно, що аж луна прокотилася печерою, а Бакбик нервово труснув головою. — Точно кажу — це Луціус Мелфой!

— Був іще хтось? — запитав Сіріус.

— Та ні, нікого, — відповів Гаррі.

— Був іще Лудо Беґмен, — нагадала йому Герміона.

— А, справді…

— Я про Беґмена нічого не знаю. Тільки те, що він був відбивачем команди «Оси з Озборна», — задумався Сіріус, усе ще походжаючи. — Який він?

— Нормальний, — сказав Гаррі. — Весь час пропонує мені допомогти з Тричаклунським турніром.

— Он як? — Сіріус ще дужче наморщив чоло. — Цікаво, навіщо він це робить?

— Каже, що я йому симпатичний, — промовив Гаррі.

— Гм… — тільки й мовив Сіріус, замислившись.

— Ми бачили його в лісі якраз перед тим, як з’явилася Чорна мітка, — сказала Герміона. — Пам’ятаєте? — повернулася вона до Гаррі й Рона.

— Так, але він у лісі не лишився, — згадав Рон. — Тільки-но ми сказали йому про бешкети, він перенісся до наметового містечка.

— Як ти знаєш? — висловила сумнів Герміона. — Як ти знаєш, куди він явився насправді?

— Та ну, — не повірив Рон, — ти хочеш сказати, що це Лудо Беґмен вичаклував Чорну мітку?

— Швидше він, аніж Вінкі, — правила своєї Герміона.

— Я ж казав, — Рон багатозначно глянув на Сіріуса, — я ж вам казав, що в неї манія з тими ельфами…

Але Сіріус підняв долоню, закликаючи Рона до тиші.

— Що зробив Кравч, коли виникла Чорна мітка і знайшли його ельфиню з чарівною паличкою Гаррі?

— Оглянув усі кущі, — сказав Гаррі, — але там більше нікого не було.

— Авжеж, — забурмотів Сіріус, походжаючи з кінця в кінець, — авжеж, він хотів повісити це на когось іншого, тільки не на свою ельфиню… а потім він її звільнив?