— Хіба він не бути суддя? — Крум витріщився на містера Кравча. — Хіба він не бути з вашого міністерства?

Гаррі кивнув, на мить завагавшись, а тоді повільно підійшов до містера Кравча. Той на нього навіть не глянув і все говорив щось до найближчого дерева:

— …і коли ви, Везербі, це зробите, то пошліть до Дамблдора сову з підтвердженням кількості дурмстрензьких учнів, які будуть присутні на турнірі. Каркароф щойно повідомив, що їх буде дванадцятеро…

— Містере Кравч? — обережно промовив Гаррі.

— …а потім пошліть іще сову до мадам Максім — може, вона, як і Каркароф, теж захоче взяти з собою більше учнів… Чули, Везербі? Виконаєте? Вико… — очі містера Кравча вирячилися. Він стояв і дивився на дерево, беззвучно ворушачи губами. Тоді, хитаючись, відійшов убік і впав на коліна.

— Містере Кравч? — голосно покликав Гаррі. — Що з вами?

Кравчеві очі забігали. Гаррі обернувся до Крума. Той підійшов ближче і дивився на Кравча з тривогою.

— Що з ним?

— Не знаю, — пробурмотів Гаррі. — Слухай, збігай когось поклич…

— Дамблдора! — почав задихатися Кравч. Він ухопив Гаррі за мантію і притяг до себе, хоч погляд його був спрямований кудись поверх Гарріної голови. — Мені треба… побачити… Дамблдора…

— Гаразд, — сказав Гаррі, — якщо ви встанете, містере Кравч, то підемо до…

— Я зробив… дурницю, — видихнув містер Кравч. Вигляд у нього був божевільний. Очі крутилися й витріщалися, по підборіддю котилася слина. Кожне слово коштувало йому страшенних зусиль. — Мушу… розповісти… Дамблдорові…

— Підводьтеся, містере Кравч, — голосно й чітко сказав Гаррі. — Вставайте і я відведу вас до Дамблдора!

Очі містера Кравча зупинилися на Гаррі.

— Ви… хто? — прошепотів він.

— Я учень цієї школи, — Гаррі озирнувся до Крума, чекаючи допомоги, але той, помітно нервуючись, тримався позаду.

— Ви не… його? — зашепотів Кравч. Рот у нього перекосився.

— Ні, — відповів Гаррі, не маючи ані найменшого уявлення, про що говорить Кравч.

— Ви Дамблдорів?