Поле для квідичу більше не було гладеньке й рівне. Здавалося, що хтось забудував його довгими й низькими стінами, які звивалися й перетиналися у всіх напрямках.

— Це живопліт! — сказав Гаррі, торкнувшись найближчої.

— О, вітаю, вітаю! — почувся веселий голос.

Лудо Беґмен стояв посеред поля разом з Флер та Крумом. Гаррі з Седриком попрямували до них, перелазячи через живі стіни. Коли підійшли ближче, Флер широко всміхнулася до Гаррі. Її ставлення до нього кардинально змінилося після того, як він витяг з озера її сестру.

— Ну, що ви про це все думаєте? — весело сказав Беґмен, коли Гаррі з Седриком перелізли через останню стіну. — Гарно ростуть, правда? Ще місяць і Геґрід виростить їх метрів на шість. Не переживайте, — додав він з усмішкою, помітивши не дуже радісний вираз Гаррі та Седрика, — коли турнір завершиться, ваше поле для квідичу знову стане таким, як було! Припускаю, ви вже здогадалися, що це таке?

На мить запала мовчанка.

— Лабіринт, — пробурмотів Крум.

— Правильно! — сказав Беґмен. — Лабіринт. Третє завдання дуже просте. Тричаклунський кубок стоятиме в центрі лабіринту. Чемпіон, який перший до нього доторкнеться, отримає найвищу оцінку.

— Ми пгосто повинні пгойти лябігинт? — спитала Флер.

— Там будуть перешкоди, — радісно застрибав Беґмен. — Геґрід забезпечить певну кількість істот… ще треба буде зламати закляття… усяке таке, знаєте. Чемпіони, які мають більше очок, стартуватимуть у лабіринті першими. — Беґмен вишкірився до Гаррі й Седрика. — Потім зайде містер Крум… А тоді — міс Делякур. Але реальний шанс перемогти матиме кожен. Усе залежатиме від того, наскільки вдало ви подолаєте перешкоди. Буде весело!

Гаррі єдиний знав, якими саме істотами Геґрід збирався забезпечити змагання, і тому подумав, що навряд чи слід чекати веселощів. Одначе він ввічливо закивав, як і всі.

— Ну що ж… якщо не маєте більше запитань, то повертаймося в замок… Стає прохолодно…

Коли всі виходили з лабіринту, Беґмен поспішив за Гаррі. Гаррі відчував, що Беґмен от-от знову почне пропонувати свою допомогу, але якраз у цю мить Крум поплескав його по плечі.

— Чи могти ми поговорити?

— Авжеж, — сказав Гаррі, трохи здивований.

— Будеш пройтися зі мною?

— Так, — зацікавлено погодився Гаррі.

Беґмена це, здається, збило з пантелику:

— Гаррі, тебе зачекати?

— Та ні, пане Беґмен, усе гаразд — відмовився Гаррі, стримуючи усмішку. — Я й сам знайду дорогу до замку. Дякую.