— Він поводиться ненормально, — розповідав Гаррі біжучи. — Здається, він не розуміє, де перебуває. Постійно говорить так, наче звертається до Персі Візлі, а тоді його перемикає і він починає бубоніти, що хоче побачитися з вами… Я залишив його з Віктором Крумом.

— З Крумом? — різко вимовив Дамблдор і пришвидшив крок. — Не знаєш, чи ще хтось бачив містера Кравча?

— Ні, — сказав Гаррі. — Ми з Крумом розмовляли. Містер Беґмен якраз закінчив розповідати нам про третє завдання, ми трохи відстали, а потім побачили, що з лісу виходить містер Кравч…

— Де вони? — спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.

— Отам, — Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети… десь тут…

— Вікторе! — погукав Гаррі.

Ніхто не відповідав.

— Вони були тут, — сказав Гаррі. — Вони точно були десь тут…

— Лумос, — Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.

Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.

Гаррі з Дамблдором кинулися вперед. Крум лежав непритомний. Навколо не було й сліду містера Кравча. Дамблдор присів біля Крума й обережно підняв йому повіку.

— Його оглушили, — тихо сказав він, роззираючись. Схожі на півмісяці окуляри поблискували у світлі чарівної палички.

— Може, я когось покличу? — спитав Гаррі. — Мадам Помфрі?

— Ні, — швидко сказав Дамблдор. — Залишайся тут.

Він підняв чарівну паличку й націлив її в напрямку Геґрідової хатини. Гаррі помітив, як щось срібне вилетіло з кінчика палички і майнуло поміж дерев, неначе примарний птах. Дамблдор знову нахилився над Крумом, доторкнувся до нього паличкою й сказав:

— Розсійчари!

Крум розплющив очі. Вигляд у нього був очманілий. Побачивши Дамблдора, він спробував сісти, але той поклав руку йому на плече і змусив лягти.

— Він на мене кидатися! — пробелькотів Крум, приклавши до голови руку. — Старий псих напасти на мене! Я дивитися, куди піти Поттер, а він напасти ззадо!