— Вас доставили з Азкабану, щоб ви дали свідчення Міністерству магії. Ви сповістили нам, нібито маєте важливу інформацію.

Міцно прикутий до крісла, Каркароф, наскільки міг, випростався.

— Маю, пане, — підтвердив він. Гаррі впізнав у його переляканому голосі знайому улесливу нотку. — Я прагну бути корисним для міністерства. Хочу допомогти. Я… Я знаю, що міністерство намагається виловити останніх прибічників Темного Лорда. Я з усієї сили бажаю посприяти, чим тільки зможу..

Лавками прокотився гул. Деякі чарівники й чарівниці оглядали Каркарофа з зацікавленням, інші — з відвертою недовірою. І тоді з другого боку від Дамблдора долинуло знайоме гарчання:

— Мерзота.

Гаррі нахилився вперед, щоб побачити, хто сидів біля Дамблдора. То був Дикозор Муді — хоч його вигляд помітно відрізнявся від теперішнього. Обидва його цілком звичайні ока неприязно втупилися у Каркарофа.

— Кравч збирається його випустити, — тихо сказав Муді Дамблдорові. — Вони уклали угоду. Щоб його вистежити й зловити, я витратив довгих шість місяців, а тепер Кравч збирається його випустити заради кількох нових імен. На мою думку, треба просто вислухати інформацію і знову віддати його дементорам.

Дамблдор незгідно шморгнув своїм довгим, гачкуватим носом.

— А, я й забув… ви ж, Албусе, не любите дементорів, — на обличчі Муді з’явилася крива посмішка.

— Не люблю, — спокійно відповів Дамблдор. — Мені здається, що міністерство робить неправильно, маючи справи з такими створіннями.

— Але ж для цієї мерзоти… — неголосно пробурмотів Муді.

— Каркароф, ви кажете, що готові назвати нам імена, — промовив містер Кравч. — Ми слухаємо.

— Ви повинні зрозуміти, — поквапцем заговорив Каркароф, — що Той-Кого-Не-Можна-Називати завжди діяв таємно… він волів, щоб ми… тобто його прибічники… Я зараз щиро шкодую, що колись зарахував себе до них…

— Давай далі, — глузливо посміхнувся Муді.

— …ми ніколи не знали імен усіх своїх колег — тільки йому це було відомо…

— Дуже мудро. Щоб такий, як Каркароф, не зміг усіх виказати, — пробубонів Муді.

— Але ж ви кажете, що маєте для нас якісь імена, — промовив містер Кравч.

— Я… Я маю, — затамувавши подих, сказав Каркароф. — І наголошую, що це дуже важливі прибічники. Я на власні очі бачив, як вони виконували його накази. Надаю цю інформацію на знак того, що я цілком і повністю його зрікаюся, і що я переповнений каяттям, таким глибоким, що ледве…

— То які це імена? — перебив його містер Кравч.

Каркароф глибоко вдихнув.