Кравч підвівся. Він глянув на четвірку людей з виразом гострої ненависті.

— Вас викликано сюди, на засідання Ради магічного права, — чітко промовив він, — щоб ми могли вас судити за злочин такий мерзенний…

— Тату, — озвався хлопець із солом’яним волоссям. — Тату… будь ласка…

— …про який навіть у цьому суді нам доводиться чути надзвичайно рідко, — підвищив голос Кравч, намагаючись заглушити синові слова. — Ми вислухали свідчення проти вас. Ви обвинувачуєтесь у тому, що захопили в полон аврора Френка Лонґботома і подіяли на нього закляттям «Круціатус», вважаючи, що він знає, де знайти вашого вигнаного господаря Того-Кого-Не-Можна-Називати…

— Тату, я цього не робив! — крикнув хлопець у ланцюгах. — Не робив, клянуся! Тату, не відсилай мене більше до дементорів!

— Ви обвинувачуєтеся також у тому, — загорлав містер Кравч, — що застосували закляття «Круціатус» до дружини Френка Лонґботома після того, як він сам не дав вам інформації. Ви планували повернути могутність Тому-Кого-Не-Можна-Називати, щоб знову жити тим сповненим жорстокості життям, яким жили, доки ваш господар був сильний. Зараз я звертаюся до присяжних…

— Мамо! — закричав хлопець і худенька чарівниця біля Кравча заридала, гойдаючись вперед-назад. — Мамо, скажи йому! Мамо, я такого не робив! То не я!

— Я прошу присяжних, — закричав містер Кравч, — підняти руки, якщо вони поділяють мою думку, що ці злочинці заслуговують довічного ув’язнення в Азкабані.

Геть усі чарівники та чарівниці праворуч від Кравча підняли руки. Глядачі заплескали так само, як на суді над Беґменом, їхні обличчя світилися жорстокою радістю. Хлопець почав кричати.

— Не треба! Мамо, не треба! Я нічого не зробив, я нічого не зробив, я не знав! Не відсилайте мене туди! Мамо, не дай йому мене відіслати!

Дементори повернулися в залу. Троє хлопцевих спільників мовчки повставали зі своїх місць. Жінка з важкими повіками глянула на Кравча й сказала:

— Темний Лорд звеличиться знову, Кравче! Кидай нас до Азкабану, ми будемо чекати! Він звеличиться й прийде по нас, і нагородить нас більше, ніж інших! Бо лише ми виявилися вірними! Лише ми старалися його знайти!

Проте хлопець намагався вириватись від дементорів, хоч Гаррі бачив, як їхня холодна, виснажлива сила починає на нього діяти. Натовп уголос глузував над його зусиллями, деякі чарівники схопилися на ноги. Жінку першою вивели з підвалу, а хлопець усе ще пручався.

— Я твій син! — кричав він, дивлячись на Кравча. — Я твій син!

— Ти мені більше не син! — заволав містер Кравч, вирячивши очі. — У мене немає сина!