— Ви не давали мені підказки, — у Гаррі пересохло в горлі. — Мені підказав Седрик…
— А хто сказав Седрикові відкрити його під водою? Я. Бо подумав, що він передасть цю інформацію тобі. Поттере, порядними людьми так легко маніпулювати. Я не сумнівався, що Седрик захоче віддячити тобі за підказку про драконів. Він так і зробив. Але навіть тоді, Поттере, навіть тоді ти був близький до поразки. Я спостерігав увесь час… Усі ті години в бібліотеці. Невже ти не зрозумів, що потрібна книжка весь час лежала у твоєму гуртожитку? Я підкинув її раніше, дав її тому хлопчиськові, Лонґботому… Невже ти не пам’ятаєш? «Магічні середземноморські водорості та їхні властивості». Там ти міг знайти все, що треба знати про зяброрості. Я сподівався, що ти проситимеш про допомогу всіх і кожного. Лонґботом би тобі розповів. Та ти не просив… не просив… Твоя гордість і незалежність могли все зіпсувати.
— То що я міг зробити? Хіба підкинути інформацію з іншого невинного джерела. На святковому балу ти мені розповів, що отримав різдвяний дарунок від ельфа-домовика на ім’я Добі. Я викликав ельфа до вчительської кімнати, щоб він забрав і виправ кілька мантій. Потім завів голосну бесіду з професоркою Макґонеґел про тих, кого взяли в заручники і про те, чи додумається Поттер скористатися зяброростями. І твій маленький товариш стрімголов кинувся прямісінько до Снейпової шафки, а тоді поспішив до тебе…
Чарівна паличка Муді усе ще була націлена у Гарріне серце. За плечима Дикозора у Зловорожому Люстерку, що висіло на стіні, ворушилися тьмяні тіні.
— Поттере, ти так довго був у тому озері, аж я подумав, що ти втопився. Та на щастя, Дамблдор сприйняв твій ідіотизм за шляхетність і виставив за це високі бали. Я знову зітхнув з полегкістю.
— Сьогодні в лабіринті тобі, звичайно, було набагато легше, ніж мало бути, — не змовкав Муді. — Це тому, що я патрулював навколо нього, маючи змогу дивитися крізь зовнішній живопліт і усувати з твого шляху перешкоди. Я оглушив Флер Делякур. Я наслав на Крума закляття
Гаррі витріщився на Муді. Він не розумів, як це можливо… Друг Дамблдора, знаменитий аврор, який зловив стількох смертежерів… Це все не вкладалося в голові… Просто ніяк між собою не в’язалося…
Тьмяні тіні у Зловорожому Люстерку чіткішали, ставали помітнішими. Через плече Муді Гаррі бачив обриси трьох постатей, що наближалися. Та Муді їх не бачив. Його магічне око застигло на Гаррі.
— Поттере, Темному Лордові не вдалося тебе вбити, а він так цього прагнув, — зашепотів Муді. — Уяви, як він мене нагородить, коли довідається, що я зробив це замість нього. Я віддав йому тебе — цього він потребував найбільше, щоб відновити своє тіло. А тепер я ще й уб’ю тебе для нього. Я буду вшанований найбільше за всіх смертежерів. Я стану його найдорожчим, найближчим… Навіть ближчим за сина…