— Чудово, — зрадів Гаррі, відразу розгорнув пергамент і довідався, що черговий урок з Дамблдором заплановано вже на завтрашній вечір. — Я йому повинен стільки всього розповісти… і вам теж. Ходімо десь сядемо…

Але тієї миті почувся голосний писк: «Рончик-Бончик!», — хтозна-звідки вилетіла Лаванда Браун і кинулася Ронові в обійми. Дехто з присутніх захихотів; Герміона дзвінко розсміялася й звернулася до Джіні:

— Там є столик… підемо?

— Ні, дякую, я обіцяла зустрітися з Діном, — відмовилася Джіні, хоч Гаррі й помітив, що сказала вона це без особливого завзяття. Покинувши Рона з Лавандою, які, здавалося, демонструють боротьбу у вертикальному положенні, Гаррі повів Герміону до вільного столика.

— То як відсвяткувала Різдво?

— Та нормально, — стенула вона плечима. — Нічого особливого. А як було у «Рончика-Бончика»?

— Зараз розкажу, — відповів Гаррі. — Але чуєш, Герміоно, чи не можеш ти…

— Ні, не можу, — рішуче урвала вона його. — Навіть не проси.

— Я думав, що минуть різдвяні…

— Гаррі, це Гладка Пані видудлила бочку п’ятсотлітнього вина, а не я. То про які важливі новини ти хотів мені розповісти?

Вона була надто сердита, щоб з нею сперечатися, тож Гаррі на деякий час забув про Рона й переповів їй підслухану розмову Мелфоя зі Снейпом.

Коли він закінчив, Герміона якийсь час замислено сиділа, а тоді запитала:

— А ти не думаєш…

— …що він прикинувся, ніби пропонує допомогу, щоб хитрощами змусити Мелфоя розповісти, що той задумав?

— Так, — погодилася Герміона.

— Ронів тато й Люпин теж так думають, — неохоче визнав Гаррі. — Але це доводить, що Мелфой таки щось замислив. Згодна?

— Згодна, — поволі відповіла вона.

— І він виконує накази Волдеморта, як я й казав!

— Гм… а чи хтось із них згадував Волдеморта?

Гаррі насупився, намагаючись пригадати.