Покарання дратувало його ще й тому, що забирало й так обмежений час, який він міг би провести з Джіні. Гаррі іноді думав, чи не чинить Снейп свідомо, щоразу затримуючи його дедалі довше і натякаючи, що Гаррі пропускає такі гарні погожі дні.

З гірких роздумів його вивів Джимі Пікс, що приніс сувій пергаменту.

— Дякую, Джимі… о, та це ж від Дамблдора! — схвильовано вигукнув Гаррі, розгортаючи й читаючи пергамент. — Він вимагає, щоб я негайно прибув до нього!

Друзі глянули один на одного.

— Оце так, — прошепотів Рон. — Ти не думаєш… що він знайшов…

— Краще піду й перевірю, — зірвався на ноги Гаррі.

Він вискочив з вітальні й помчав по восьмому поверсі, не зустрівши нікого, крім Півза, що линув у протилежний бік; привид буденно метнув у Гаррі кілька шматочків крейди і голосно заґелґотав, ухиляючись від Гарріного оборонного пристріту. Коли Півз зник, у коридорах знову запанувала тиша; до відбою залишалося всього чверть години, і більшість учнів порозходилися по своїх вітальнях. І тут Гаррі почув вереск і гуркіт. Він завмер і прислухався.

— Як… ти… смієш… а-а-а-а-ай!

Шум долинав з найближчого коридору; Гаррі кинувся на звук з чарівною паличкою напоготові, завернув за ріг і побачив, що на підлозі лежить професорка Трелоні, голову якої накривала одна з її численних шалей. Навколо неї валялися пляшки з хересом, до того ж одна розбита.

— Пані професорко…

Гаррі підбіг до вчительки й допоміг їй підвестися. Разки її блискучого намиста заплуталися за окуляри. Вона голосно гикнула, пригладила волосся й сперлася на руку свого рятівника.

— Що сталося, пані професорко?

— Якби ж я знала! — пронизливо вигукнула вона. — Я собі прогулювалася, обмірковуючи деякі темні знамення, що їх зуміла побачити…

Але Гаррі слухав її не дуже уважно. Він раптом усвідомив, де саме вони стояли: праворуч висів гобелен з танцюючими тролями, а ліворуч тяглася та гладенька й непроникна ділянка кам’яної стіни, що приховувала…

— Пані професорко, ви намагалися зайти в кімнату на вимогу?

— …знаки, що ними мене було удостоєно… що?

Очі в неї раптом забігали.

— У кімнату на вимогу, — повторив Гаррі. — Ви намагалися туди потрапити?

— Я… ну… я й не знала, що учням про неї відомо…

— Не всім, — уточнив Гаррі. — І що сталося? Ви закричали так… наче хтось на вас напав…