— Ну, казав, — неохоче визнав Рон. — І якщо ви не почнете лизатися на людях…

— Ти, лицеміре нещасний! Забув, як ви з Лавандою обвивалися одне навколо одного, наче пара вугрів? — обурилася Джіні.

Але настав червень, і Ронова терплячість уже не зазнавала великих випробувань, бо Гаррі й Джіні дедалі рідше могли бувати разом. У Джіні підходили іспити для отримання СОВ, і вона мусила допізна повторювати матеріал. Одного такого вечора, коли Джіні пішла в бібліотеку, а Гаррі сидів біля вікна у вітальні, прикидаючись, що дописує домашнє завдання з гербалогії, а насправді знову й знову відтворюючи в уяві щасливу обідню годину, проведену з Джіні біля озера, на стілець між ним і Роном сіла Герміона. Цілеспрямований вираз її обличчя не віщував нічого доброго.

— Гаррі, я хочу з тобою поговорити.

— Про що? — з підозрою запитав Гаррі. Щойно вчора Герміона дорікала йому, що він заважає Джіні сумлінно готуватися до іспитів.

— Про так званого Напівкровного Принца.

— Ой, не починай, — застогнав він. — Може, вже досить?

Він не наважувався ще раз проникнути в кімнату на вимогу, щоб забрати книжку, від чого, відповідно, знизився рівень його майстерності на уроках настійок, хоч Слизоріг, який симпатизував Джіні, жартома це пояснював тим, що Гаррі «захворів на кохання». Але Гаррі був переконаний, що Снейп не втратив надії прибрати до рук Принців підручник, тому й вирішив поки що залишати його в схованці.

— Ні, не досить, — рішуче заперечила Герміона, — ти мене вислухаєш. Я намагалася з’ясувати, хто міг собі для розваги вигадувати темні закляття…

— Він це робив не для розваги…

— Він-він… а хто каже, що це він?

— Ми вже це проходили, — роздратувався Гаррі. — Принц, Герміоно, Принц!

— Добре! — сказала Герміона і на щоках у неї виступили червоні плями. Вийнявши з кишені вирізку з якоїсь старезної газети, вона кинула її на стіл перед Гаррі. — Ось подивися! Глянь на цю фотку!

Гаррі взяв зіжмаканий клапоть паперу й подивився на рухому фотографію, пожовклу від часу; Рон теж нахилився поглянути.

На знімку була негарна худорлява дівчина років п’ятнадцяти. Чомусь сердита й набурмосена, вона мала густі брови й видовжене бліде обличчя. Під фотографією був підпис: «Айліна Принц, капітан Гоґвортської плюй-камінцевої команди».

— То й що? — сказав Гаррі, переглядаючи короткий допис, що його, власне, й ілюстрував знімок; то було досить нудне повідомлення про якісь шкільні змагання.

— Її звали Айліна Принц. Принц, Гаррі.

Вони глянули одне на одного, і Гаррі збагнув, про що вона каже. Він розреготався.

— Ні в якому разі.