Гаррі ледве стримувався. Зірвався на ноги й закрокував туди-сюди, намагаючись хоч щось збагнути.

— Я не виправдовую те, що написав Дамблдор, — сказала Герміона. — Усю ту нісенітницю про «право панувати», усі ці гасла на зразок «Магія — це могутність» і таке інше. Але май на увазі, Гаррі, що в нього тоді щойно померла мати, і він залишився сам у тому домі…

— Сам? Та не був він сам! У нього були брат і сестра, рідна сестра-сквибка, яку він тримав під замком…

— Я в це не вірю, — заперечила Герміона, яка теж підвелася. — Не знаю, що було з тією дівчиною, але навряд чи вона була сквибкою. Ми ж знали Дамблдора, він би ніколи в житті не дозволив…

— Дамблдор, якого ми нібито знали, не збирався завойовувати маґлів силою! — закричав Гаррі, і його крик луною рознісся над безлюдним пагорбом, і зграйка чорних дроздів зірвалася в повітря, галасливо накручуючи спіралі на тлі перламутрового неба.

— Але він змінився, Гаррі, він змінився! У цьому вся суть! Можливо, він і вірив у все те, коли йому було сімнадцять, але решту життя він присвятив боротьбі з темними мистецтвами! Саме Дамблдор зупинив Ґріндельвальда! Це він завжди обстоював маґлівські права і необхідність захисту маґлів, це він від самого початку протистояв Відомо-Кому й загинув, намагаючись його зупинити!

Рітина книжка лежала в них під ногами, і Албус Дамблдор скорботно їм усміхався з фотографії.

— Гаррі, ти вибач, але мені здається, що ти на нього такий злий лише тому, що він сам тобі про все це не розповів.

— Може, й так! — закричав Гаррі й обхопив руками голову, чи то щоб стримати свій гнів, чи захищаючись від тягаря втрачених ілюзій. — Але дивися, чого він вимагав від мене, Герміоно! Ризикуй своїм життям, Гаррі! Знову! І знову! І не сподівайся, що я тобі все поясню, просто сліпо вір мені, вір, що я знаю, що роблю, вір мені, хоч я сам тобі не вірю! Він ніколи не казав мені всієї правди! Ніколи!

Його голос зривався від напруги. Вони дивилися одне на одного серед цієї засніженої пустки, і Гаррі відчував, що вони дрібні й незначні, мов комахи, під цим неозорим небом.

— Він тебе любив, — прошепотіла Герміона. — Я знаю, що любив.

Гаррі опустив руки.

— Не знаю, кого він там любив, Герміоно, але тільки не мене. Цей хаос, що дістався мені від нього — це не любов. Він набагато більше ділився своїми думками з Ґелертом Ґріндельвальдом, ніж зі мною.

Гаррі підняв Герміонину чарівну паличку, що випала в нього з рук, і знову сів біля входу в намет.

— Дякую за чай. Я ще тут повартую. А ти йди зігрійся.

Вона завагалася, але вирішила за краще погодитись.