Сніг хрускотів у нього під ногами, а от лань линула повз дерева беззвучно, бо вона була самим світлом. Вела його глибше й глибше в ліс, і Гаррі йшов швидко, переконаний, що вона дозволить йому підійти, коли зупиниться. А тоді вона заговорить, і цей голос розкаже йому все, що він хотів знати.

Нарешті вона зупинилася. Ще раз повернула до нього свою прекрасну голівку, і він кинувся бігти. Запитання клекотіло в ньому, та не встиг він його вивільнити, як вона зникла.

Темрява поглинула її без останку, однак її осяйний образ закарбувався на сітківці його очей. Він затуманював зір, яскравішаючи при опущених повіках, він збивав з пантелику. З’явився страх — її присутність означала безпеку.

— Лумос! — прошепотів Гаррі — і кінчик чарівної палички засвітився.

З кожним кліпанням очей відбиток лані блякнув, а Гаррі стояв, прислухаючись до звуків лісу, до хрускоту гілочок удалині, до ледь чутного шарудіння снігу. На нього зараз нападуть? Вона заманила його в засідку? Чи йому ввижається, чи за межами освітленого кола хтось стоїть і за ним стежить?

Підняв чарівну паличку вище. Ніхто не біг до нього, не спалахувало зелене світло з-за дерева. Чого ж вона його сюди привела?

Щось блиснуло у світлі чарівної палички, і Гаррі рвучко обернувся, але то було звичайне замерзле озерце, потріскана чорна крига на ньому замерехтіла, коли він підняв чарівну паличку ще вище, щоб добре роздивитися.

Обережно наблизився до озерця й глянув униз. Крига віддзеркалила його викривлену тінь і світло чарівної палички, однак глибоко під цим товстим туманно-сірим панциром блиснуло ще щось. Великий срібний хрест…

Серце вистрибувало з грудей. Гаррі впав навколішки на краєчку озерця й націлив чарівну паличку під таким кутом, щоб якомога краще освітити дно. Темно-червоний відблиск… це був меч з рубінами на руків’ї… на дні цього лісового озерця лежав Ґрифіндорів меч.

Затамувавши дух, він дивився вглиб. Хіба це можливо? Як він міг опинитися на дні лісового озера, так близько від того місця, де вони поставили намет? Може, Герміону привабили сюди якісь невідомі чари, чи, може, лань, яку він сприйняв за патронуса, була охоронцем цього озерця? Чи меч сюди поклали вже після їхнього прибуття саме тому, що вони тут опинилися? У такому разі де той, хто захотів передати меча Гаррі? І знову, обвівши чарівною паличкою довколишні дерева й кущі, він шукав обрисів людини чи блиску очей, але нічого не побачив. Додавши дещицю страху до п’янкого збудження, що його охопило, він знову звернув свою увагу на меч, що лежав на дні замерзлого озерця.