— І не думай, Кріві! Іди звідси! І ти, Піксе!

Гаррі підбіг до родини Візлі, що сиділа за ґрифіндорським столом.

— Де Рон і Герміона?

— Хіба ти їх не знайшов?.. — почав було стривожений містер Візлі, однак замовк на півслові, коли на підвищення вийшов Кінґслі і звернувся до присутніх у залі:

— До півночі залишилося всього півгодини, тож діяти треба швидко! Гоґвортські викладачі та Орден Фенікса узгодили план битви. Професори Флитвік, Спраут і Макґонеґел відведуть групи бійців на три найвищі вежі — рейвенкловську, астрономічну і ґрифіндорську, — звідки добре видно поле бою, і там зручні позиції для насилання заклять. Тим часом Ремус, — вказав він на Люпина, — Артур, — повернувся він до містера Візлі, що сидів за ґрифіндорським столом, — і я поведемо групи для наземного бою. Нам будуть потрібні люди для захисту входів у всі підземні тунелі…

— Бачу, це робота для нас, — озвався Фред, показуючи на себе й Джорджа, а Кінґслі схвально кивнув.

— Керівники, підходьте сюди, розділимо військо на загони!

— Поттере, — підбігла професорка Макґонеґел, коли учні, штовхаючись, заповнили поміст для отримання вказівок, — ти ж мав щось шукати!

— Що? Ой, — згадав Гаррі, — так!

Він трохи не забув про горокракс, трохи не забув, що сама битва мала точитися задля того, щоб він міг його знайти. Незрозуміла відсутність Рона і Герміони на якийсь час витіснила з його голови решту думок.

— То йди, Поттере, йди!

— Добре… зараз…

Він відчував, як його проводжали поглядами, коли він вибіг з Великої зали у вестибюль, і досі переповнений учнями, які не встигли евакуюватися. Піднявся з юрбою по мармурових сходах, але нагорі відділився й побіг безлюдним коридором. Страх і паніка заважали думати. Він намагався заспокоїтися, зосередитися на пошуках горокракса, але думки безтямно снували в голові, неначе оси у скляній пастці. Без допомоги Рона й Герміони він просто неспроможний був їх упорядкувати. Сповільнив ходу, зупинився посеред порожнього коридору, сів на постамент, на якому ще недавно височіла чиясь статуя, і витяг з капшучка на шиї Карту Мародера. І ніде не побачив імен Рона чи Герміони, хоч юрба учнів, які йшли до кімнати на вимогу, була така величезна, що всі їхні цяточки зливалися в одну пляму, приховуючи, можливо, і його друзів. Відклав Карту, затулив обличчя руками й заплющив очі, щоб зосередитися…

Волдеморт думає, що я піднімуся на Рейвенкловську вежу.

Ось воно: конкретний факт, від якого можна відштовхуватись. Він послав Алекту Керроу в рейвенкловську вітальню, і пояснення цьому може бути єдине: Волдеморт боявся, що Гаррі вже довідався про зв’язок горокракса з цим гуртожитком.