Але єдина річ, хоч якось пов’язана з Рейвенкловом, була втрачена діадема… а як міг горокракс бути тією діадемою? Хіба ж таке можливо, щоб слизеринець Волдеморт знайшов діадему, жодних слідів якої не могли знайти цілі покоління рейвенкловців? Хто міг йому підказати, де шукати, якщо ніхто з нині живих цієї діадеми не бачив?
Очі Гаррі, затулені руками, широко розплющились. Він зістрибнув з постаменту й помчав назад тією ж дорогою, що й прибіг. Його гнала єдина й остання надія. Тупіт сотень ніг учнів, що поспішали до кімнати на вимогу, ставав дедалі гучніший, коли він, нарешті, добрався до мармурових сходів. Старости давали розпорядження учням своїх гуртожитків. Панувала штовханина. Гаррі побачив Захаріаса Сміта — він підганяв першокласників, щоб ті пробиралися в голову черги. Там і тут ридали молодші учні, а старші розпачливо гукали друзів або рідних…
Гаррі помітив перламутрово-білу постать, що пропливала внизу над вестибюлем, і закричав щосили, перекриваючи загальний гамір:
— Нік! НІК! Мені треба з тобою поговорити!
Крізь натовп учнів Гаррі насилу продерся до початку сходів, де його чекав Майже-Безголовий-Нік, привид ґрифіндорської вежі.
— Гаррі! Мій любий хлопче!
Нік спробував потиснути Гаррі руки. Гаррі здалося, що їх опустили в крижану воду.
— Нік, ти мусиш мені допомогти. Хто привид рейвенкловської вежі?
Майже-Безголовий-Нік здивувався і навіть трохи образився.
— Сіра Пані, хто ж іще? Невже тобі потрібні послуги привидок?
— Якби ж це була саме вона… ти знаєш, де вона зараз?
— Стривай…
Нікова голова погойдувалася над гофрованим коміром, коли він закрутив нею туди-сюди, щось виглядаючи над роїнням учнів.
— Отам, Гаррі, ота молода жінка з довгим волоссям.
Гаррі подивився туди, куди показував Нік прозорим пальцем, і побачив високу привидку. Впіймавши погляд Гаррі, вона підняла брови і відпливла крізь стіну.
Гаррі побіг за нею. Знайшовши двері коридору, в якому вона зникла, побачив її аж у самісінькому кінці. Вона плавно віддалялася.
— Гей… Зачекайте!… Поверніться!
Вона зупинилась і зависла за кілька дюймів над підлогою. Гаррі подумав, що колись вона була вродлива — з волоссям до пояса, у довжелезній, аж волочилася по підлозі, мантії. Водночас вигляд у неї був бундючний і пихатий. Роздивившись її зблизька, він згадав, що кілька разів стикався з нею в коридорах, але ніколи не розмовляв.