У вестибюль вдерлася сила-силенна гоґвортських ельфів-домовиків. Вони горлали й розмахували ножами для м’яса і сікачами, а очолював їх Крічер з медальйоном Реґулуса Блека на грудях. Його гучний, мов у жаби-бика голос, прорізав гамір бою:

— До бою! До бою! До бою за мого хазяїна, захисника ельфів-домовиків! Бийте Темного Лорда в ім’я відважного Реґулуса! До бою!

Вони рубали й сікли смертежерам ноги, їхні пички переповнювала злість, і скрізь, куди не глянь, смертежери відступали, неспроможні встояти проти цілковитої кількісної переваги армії оборонців. Намагалися втекти, засипані градом заклять, зі стрілами в ранах, з порізаними ельфами ногами, але навала супротивників їх поглинула.

Та це ще був не кінець. Повз бійців, що вели двобої, повз полонених, що відчайдушно пручалися, Гаррі забіг у Велику залу.

Волдеморт був у самісінькому центрі бою, він бив і трощив усе, що міг дістати. Гаррі важко було добре прицілитися, тому він, невидимий, спробував прорватися ближче. У Великій залі ставало дедалі тісніше, бо всі, хто ще тримався на ногах, проривалися сюди.

Гаррі бачив, як Джордж і Лі Джордан збили на підлогу Якслі, бачив, як Дологов з криком упав від рук Флитвіка, як Геґрід жбурнув через усю залу Волдена Макнейра — той влетів у протилежну стіну і сповз, непритомний, додолу. Бачив, як Рон з Невілом повалили Фенріра Ґрейбека, як Еберфорс приголомшив Руквуда, як Артур і Персі притисли до підлоги Тікнесі, як Луціус і Нарциса Мелфої бігали серед юрби, навіть не вступаючи в бій, і розпачливо кликали сина.

Волдеморт з холодною ненавистю на лиці бився одразу з Макґонеґел, Слизорогом і Кінґслі, що махали руками, кружляли й пригиналися навколо нього, не в змозі його знищити…

Белатриса теж іще билася, кроків за п’ятдесят від Волдеморта, і теж, як і її хазяїн, одразу з трьома суперницями: Герміоною, Джіні та Луною. Дівчата билися відчайдушно, але Белатрису здолати не могли. Гаррі аж стрепенувся, побачивши, як смертельне закляття пролетіло повз Джіні так близько, що від смерті її відділяв буквально дюйм…

Він змінив напрямок, кинувшись не до Волдеморта, а до Белатриси, та не ступив і кількох кроків, як хтось мало не збив його з ніг.

— ГЕТЬ ВІД МОЄЇ ДОНЬКИ, ЗАРАЗО!

Місіс Візлі на бігу скинула плащ, щоб вивільнити руки. Белатриса крутнулася на місці й зареготала, побачивши нову суперницю.

— З ДОРОГИ! — крикнула місіс Візлі дівчатам і, махнувши чарівною паличкою, вступила в двобій. Гаррі з жахом і захопленням дивився, як ширяє й розсікає повітря чарівна паличка Молі Візлі. Посмішка Белатриси Лестранж зів’яла, змінившись оскалом. Пучки світла вилітали з обох чарівних паличок, підлога під ногами розпеклася й потріскалась. Дві жінки билися не на життя, а на смерть.