Руки, лагідніші, ніж Гаррі очікував, торкнулися його лиця, підняли повіку, залізли під сорочку й лягли на груди, перевіряючи, чи не б’ється серце. Він чув швидке дихання жінки, її довге волосся лоскотало йому обличчя. Він знав, що вона відчувала під ребрами ритмічні удари життя.
Шепіт був ледь-ледь чутний. Її вуста були за дюйм від його вуха, а голова нахилена так низько, що довге волосся затуляло його обличчя від свідків.
— Так, — видихнув він у відповідь.
Відчув, як стислася рука в нього на грудях, аж нігті вп’ялися в шкіру. Тоді вона забрала руку і випросталася.
— Він мертвий! — сповістила всім Нарциса Мелфой.
І аж тепер усі закричали, переможно загорлали й затупотіли ногами, і Гаррі побачив крізь повіки спалахи червоного й срібного світла, яким смертежери, святкуючи, стріляли вгору.
Усе ще прикидаючись мертвим, він усе зрозумів. Нарциса знала, що проникнути в Гоґвортс і знайти там сина можна було тільки в лавах завойовників. Та їй уже було байдуже, чи переміг насправді Волдеморт.
— Бачите?! — верескливо крикнув Волдеморт, заглушивши галас. — Гаррі Поттер загинув від моєї руки, й жодна жива людина тепер мені не загрожує! Дивіться! Круціо!
Гаррі цього очікував. Знав, що його тілу не дозволять спокійно лежати в цьому лісі, знав, що його піддадуть приниженню, щоб довести Волдемортову перемогу. Його підкинуло в повітря, і треба було неабияких зусиль, щоб звисати безвольно, проте сподіваного болю він не відчув. Його знову і знову підкидали в повітря. З нього злетіли окуляри, а ще він відчув, як трохи сповзла під мантією чарівна паличка, та все одно вдавав, ніби його тіло обм’якле і неживе. Коли він уже востаннє упав на землю, уся галявина вибухла глузливими криками й пронизливим реготом.
— А тепер, — сказав Волдеморт, — підемо в замок і покажемо їм, що сталося з їхнім героєм. Хто волочитиме труп? Ні… Стривайте…
Усі знову зареготали, і за кілька секунд Гаррі відчув, як затряслася під ним земля.
— Понесеш його, — звелів Волдеморт. — Його буде чудово видно на твоїх руках. Ну, бери свого юного дружка, Геґріде. І окуляри… начепіть на нього окуляри… треба, щоб його впізнавали.
Хтось зумисне грубо насунув Гаррі на носа окуляри, однак величезні руки підняли його напрочуд делікатно. Гаррі відчував, як тряслися Геґрідові руки від стримуваних ридань, як великі сльозини бризкали згори, коли Геґрід узяв його попід плечі й коліна, наче кладучи в колиску, проте Гаррі не посмів ні порухом, ні словом натякнути Геґрідові, що не все ще втрачено.