Коли так святий Прокл у церкві промовляв, народ, горячи серцем до святого Івана Золотоустого, не стерпів чекати кінця тої бесіди, але великим голосом, усі, як одними устами, возвали до святішого Прокла, просячи його, щоб поспішив повернути святі мощі Іванові з Коман до них у Царгород. І був клич великий у церкві на довгий час, що промовляння патріярше закінчитися не могло. Зразу-бо святіший Прокл після відпусту церковного до царя Теодосія, сина Аркадія, великого ж Теодосія внука, пішов і про перенесення чесних мощів Золотоустових радившися, казав: "Обернися, царю, до того, хто євангельським тебе народив святим хрещенням і святительськими руками [як же колись Симеон-старець Господа] у церкві носив. Церква взиває до тебе: "Краса моя роздерлася, уста замкнулися, врода потьмяніла, поїдає вепр дикий пастирів моїх, овець Золотоустових, і звірі розтлінні плід уст моїх з'їдають. Осквернила заздрість святиню служителя мого, як у хащі дерева, сокирами відтяли його від мене і в гріб мовчання замкнули його". Говорили поміж собою єретикові послідовники: "Загороди уста, що говорять багато на нас. Зганьбімо слова його, щоб не зміг-бо вже так учити ані скинути нас більше". Аж допоки, о царю, безчестити мене має ворог через Золотоустого, віддай мені того, що був подобою Жениха мого Христа. Даруй мені, своїй матері, духовного твого отця. Хоч і позбавила мене його плотська твоя мати, але ти немилосердного її серця і волі злої не наслідуй — наслідуй же святиню духа, без неї ж ніхто не побачить Господа. Мине Євдоксія, Церква ж існує завжди. Я твоя мати вічна, ростотворною мені вчини утробу Золотоустовим поверненням, бо маєш мене заступницею за себе до Бога. І Золотоустову душу візьми за себе молитовницею. Хай буде син правди отчою молитвою утверджений". Такого багато від імени Церкви сказав, схилив царя до згоди, і послані були мужі чесні з ковчегом срібним в Комани, щоб принести звідти святі мощі Золотоустого святого зі всілякою честю. Коли прибули, послання царське єпископові Команському і всьому люду показали, і була велика для людей скорбота, і печаль через втрату такого великого духовного скарбу, і не хотіли дати святих тих мощів, багато просили, проте царському не могли противитися наказові. Коли ж мужі царські хотіли взяти з гробу мощі святого, зразу вони були як камінь і якийсь тягар найважчий, що великій людській силі ані зрушити їх не було можливим. І багато трудившися, нічого не досягли. Розуміли-бо, що не благоволить святий, аби брали звідти його мощі, сповістили швидко про те писанням до царя. Цар же, зі святішим патріярхом Проклом й иншими святими мужами порадившися, пізнав гріх свій, що не з прошенням, але з наказом послав взяти з Коман святого Івана. І замислив до нього, як до живого, послання написати, просячи вибачення за дерзновення і просячи його, щоб дозволив повернутися йому на свій престол й утішити своє стадо. Написав-бо своєю рукою так: "Вселенському учителю і духовному моєму батькові, святому Івану Золотоустому, Теодосій-цар: Тіло твоє чесне, як же инших мертвих, бездушним вважавши, чесніший Отче, послав із наказом принести до нас скоро, але не отримав бажаного через недостойність свою. Нині-бо до тебе, як до живого, це своє рукописне посилаю прохання і прощення з вірою прошу для себе і людей твоїх. Прости мені насмілене починання, покривши глибиною твоєї премудрости. Ти, що покаяння всіх учив, прости того, що кається. І як дітям, що батька люблять, подай себе нам і возвесели тих, що люблять тебе, приходом своїм. Але вже без всілякого примусу, просьбою прошу прийти до нас, а не наказую. Не вертай мене вдруге осоромленим, о чесніший Отче, даруй себе тим, що бажають тебе. Прийди з миром до себе, і свої з любов'ю приймуть тебе".