Був у місті тому один згубний чоловік, єврей, волхв, відомий чарівник і звабник. Був справжнім рабом дияволові, що багатьох вводив у погибель. До того волхва пішов Теофіл вночі. Прийшовши до дому його, почав стукати у ворота. Волхв же, почувши, вийшов побачити, хто то такий. Побачивши Теофіла, вжахнувся. Сповнений подиву (знав-бо його), просив, щоб увійшов у хатину його. Увівши його, спитав:"Яка причина, пане мій, що до мене, поганого й недостойного, вночі прийти потрудився?" Теофіл же зразу припав до ніг волхва, просячи: "Якщо можеш, поможи мені і не зневаж мене, бо я у великій печалі". І розповів волхву все детально, як єпископ засмутив його, забравши в нього урядування, і віддав його на посміх людям, гіршого вибрав, а його відставив. Обіцяв же волхвові велику винагороду віддати, якщо поможе йому і в попередню честь приведе його. Сказав же до нього той богомерзенний волхв-єврей: "Пане мій, анітрохи тим не журися, але радісний і при добрій надії нині йди до дому свого, наступної ночі в цей же час знову до мене прийди, і я тебе поведу до пана мого, який вповні у всьому поможе". Окаянний же в той час Теофіл, ті слова від волхва чуючи, зрадів вельми і пішов з надією згубною. Коли ж надійшов день і ніч знову настала, Теофіл, за велінням волхва, знову до нього опівночі прийшов. Волхв же, взявши його, повів на іподром, де ж бувають кінські перегони, і сказав йому: "Якщо побачиш якесь видіння або почуєш якийсь голос, нічого не бійся ані не знаменуй себе хресним знаменням, бо хрест не помагає людям, більше ж є сміху достойною звабою християн". Коли ж Теофіл з усім погодився й обіцяв не загороджуватися хрестом, зразу волхв показав йому привид такий. Багато облич якихось дивних видно було, що були різним світлим одягом прикрашені, і свічки запалені мали в руках — були ж то біси. І викрикали похвали князеві своєму сатані. Був же й князь пітьми, сидів серед них у гордості і примарній славі.

Тоді окаянний той волхв, єврей, взявши за руку Теофіла, повів його на згубне те соборище. І до князя того зближався з ним. І сказав князь пітьми до жида: "Нащо цього чоловіка до нас ти привів?" Відповів богоненависний єврей, говорячи: "Пане мій, я привів його до тебе, бо єпископ його вельми опечалив, допомоги від тебе просить". Сказав сатана: "Як я маю помагати тому, хто раб Бога свого. Якщо справді хоче бути моїм рабом і в число моїх слуг зарахуватися, я так йому допоможу, що більшу від першої владу і честь матиме і всіма буде більше володіти, ніж єпископ". І сказав волхв до Теофіла: "Чи чуєте, що князь говорить?" Відповів Теофіл: "Чую і зроблю, що накаже мені". Те мовивши, зразу припав, поклонився сатані й почав цілувати ноги його. Тоді сказав диявол до волхва: "Хай відречеться цей чоловік Сина, що називається Маріїн, також і її самої нехай відречеться, їх-бо вельми ненавиджу. Відречення ж те нехай напише своєю рукою і подасть мені. Тоді нехай просить від мене, що потребує, і прийме". Теофіл же, те чуючи, сказав йому: "Зроблю все, що мені наказуєш, пане мій, лише хай отримаю бажане". Це почувши, підступний ворог роду людського диявол простягнув бісівські свої руки, і обійняв Теофіла, і почав гладити бороду його, й уста свої нечисті прикладати до уст його, і цілувати. І говорив йому: "Радій, щирий мій і вірний друже". Тоді окаянний Теофіл, підтверджуючи дружбу з дияволом, відрікся Христа, Спаса нашого, і Пречистої Його Богоматері. Написав же те своє відречення на хартії, яку волхв на те приготував, і, запечатавши, віддав князеві пітьми. Обійнявшись з ним дружньо і взаємно поцілувавшись, розійшлися. Князь пітьми зі слугами своїми став невидимий, на своє місце в пеклі відійшов, Теофіл же й жидовин повернулися з іподрому — обидва раділи із загибелі своєї.