Була ж там на одному окремому місці церква мала в ім'я Пречистої Богородиці без щоденної (окрім празників) служби, у тій церкві захотів Теофіл замкнутися на молитву. Спершу звільнився від усіх діл економської служби і всілякі перепони й турботи житейські залишив. Тоді, нікому про те не кажучи (окрім одного найвірнішого слуги Євтихіяна, який і записав його житіє), замкнувся в тій церкві. І впав перед чесною іконою Пречистої Богоматері — почав до неї молитися, плачучи й ридаючи гірко. Перебував у тій церкві сорок днів і сорок ночей, постячи, сповідаючись, і каючись, і молячись вдень і вночі ненастанно. І припадав до святої Богородичної ікони. По закінченні тих днів, коли молився опівночі, явилася преблагословенна Мати Господа нашого, яка справді є спасенням усьому світові, прибіжищем роду людському, єдиною в Господі надією нашою. І сказала йому: "О чоловіче, нащо настільки безсоромно надокучаєш мені, взиваючи до мене і просячи допомогти тобі? Ти ж відрікся Сина мого і мене, тож як маю просити за тебе Сина й Бога мого, аби простив тебе, раба диявола, що рукописанням йому віддався? Якими очима дивитимуся на пресвітле лице Господнє, коли захочу за тебе молитися? Не можу терпіти того безчестя, що твориться Синові моєму і Богу. Можливо, о чоловіче, пробачу тобі прогрішення переді мною, бо дуже люблю рід християнський, а найбільше тих, що з праведною вірою і теплою любов'ю приходять до мене і моляться у храмі моєму. їм усіляко помагаю, і в обійми свої приймаю їх, і молитви їхні слухаю. Про тих, що кривди й образи чинять Синові моєму, розпинаючи Його вдруге гріхами своїми, слухати не можу. Таким потрібно великих трудів, і подвигів, і каяття сердечного, щоб змогли розчулити доброту Його, бо хоч і вельми милосердний, проте й суддя праведний, і грізний месник — кожному віддає за ділами його". Теофіл же з видіння її вельми втішився, осмілів трохи й почав говорити до неї: "О Владичице моя преблагословенна, захиснице роду людського, прибіжище і спасення тим, хто приходить до тебе, знаю, справді знаю, як дуже нагрішив і прогнівав тебе і народженого від тебе Бога. Але маю багато прикладів тих, що переді мною прогнівали Сина твого і Бога нашого, їм же дано прощення гріхів за покаяння їхнє й ісповідання. Коли б не було покаяння, як би Син твій пожалів ніневітян? Коли б не було покаяння, як би зберіг Рахав — блудницю? Коли б не було покаяння, як би Давид після прийняття пророчого дару, впавши в перелюб та убивство, не лише отримав прощення, а й знову прийняв дар пророчий? Коли б не було покаяння, як би Петро святий, верховний апостол, стовп Церкви, прийняв від Бога ключ Царства Небесного, коли відрікся Господа не один раз чи двічі, але тричі, після того плакав гірко, і не лише такого свого падіння отримав відпущення, а й більшої чести сподобився — поставлений був пастирем словесних овець Христових? Коли б не було покаяння, як би митаря-хижака Господь зробив євангелистом? Коли б не було покаяння, як би Павло святий із гонителя став посудиною Христовою вибраною? Коли б не було покаяння, як би прийняв Господь Закхея — старійшину митарів? Коли б не було покаяння, як би блудний син, повертаючись до батька, милий був батькові? Коли б не було покаяння, як би блудниця, що в ногах Христових плакала, отримала багатьом гріхам своїм прощення? Коли не було б покаяння, як би апостол звелів прийняти коринтського грішника? Коли б не було покаяння, як би Кипріян-волхв, що цілий був у диявола одягнувся і вагітних жінок утроби розтинав чарами своїми, але потім з допомогою чесної Юстини навернувся до Христа, — не лише своїм поганим ділам отримав прощення, а й вінця мученицького сподобився? Стільки-бо і таких прикладів покаяння маючи і на таке Боже милосердя взираючи, посмів і я, грішний, звернутися з покаянням до твоєї доброти, о всемилостива Владичице, аби ти подала мені руку допомоги й випросила у Сина твого і Бога нашого важким моїм гріхам прощення". Коли він це вимовив, пречиста Діва Богородиця, воістину грішникам прибіжище і тим, що й не надіються, надія і швидка для тих, що моляться до неї, допомога, сказала до нього: "Визнай, о чоловіче, що Той, кого я народила, Син мій, якого ти відрікся, є справді Христос, Син Бога живого, який прийде судити живих і мертвих, і я попрошу Його за тебе, і прийме тебе, бо каєшся". Відповів Теофіл: "І як посмію, о Владичице преблагословенна, я, недостойний і окаянний, відкрити скверні й нечестиві уста мої, якими відрікся Сина твого і Бога мого за малу й суєтну річ. Ще ж хреста святого, що був захистом душі моїй, також і святого хрещення відрікся рукописанням своїм, дияволу даним". Сказала до нього Пречиста Богородиця: "Ти лише визнай і не сумнівайся в доброті Його, милосердний-бо і чоловіколюбець, приймає сльози тих, що каються істинно, через те Бог людиною став, тіло від мене благозволив прийняти, щоб спасти рід людський". Тоді Теофіл із соромом і страхом, зі смиренням і розчуленням серця відкрив уста свої і скликнув голосно: "Вірю, ісповідую і славлю одного з Тройці Господа нашого Ісуса Христа, Сина Бога живого, народженого перед віками від Отця несказанно, що на останок літ зійшов з небес і воплотився від Духа Святого і від тебе, Пресвятая Діво Маріє, істинна Богородице, спасення нашого ради, цілком Бог і цілком людина, волею за гріхи наші постраждати волів, простягнув пречисті свої руки на животворному дереві хресному. Пастир добрий цей поклав душу свою за овець. Похований же був, і воскрес, і зійшов на небо з тілом, від Тебе, Пречистої Діви, прийнятим. І прийде знову на землю зі славою судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його. Це ісповідую серцем та устами і поклоняюся йому Богові моєму. Тебе ж прошу, о Владичице, не гидуй мною, нечистим, не зневажай моління мого грішного, не покидай мене, окаянного, якого викрав злісний ворог на загибель, але проси за мене Того, хто народився з тебе, аби пробачив великі мої гріхи і визволив мене від згуби моєї, щоб і я зі всіма, що отримали прощення, заспівав і прославив безмірне милосердя народженого від тебе Бога нашого і твоє, о преблагословенна Діво". Такі слова, наче якусь згоду від нього отримавши, Пречиста Богородиця, джерело милосердя, утіха тим, що плачуть, рятівниця погибаючих, справжня й безупинна за нас перед Богом заступниця і поручниця спасення нашого, сказала йому: "Ось я задля хрещення, яким же ти в Христа хрестився, вірячи покаянню твоєму і милосердячись над тобою (вельми співстраждаю зі страждаючими), приступлю до Сина і Бога мого й молитиму Його, щоб прийняв тебе, каянника". Те мовивши, Пречиста невидимою стала, і вже почало світати. О, яка була щаслива та ніч грішникові, в яку сподобився такого бачення Пречистої Богородиці і такої бесіди з нею! Після того видіння Теофіл здобув печалі своїй відраду і більшу надію, пробув ще три дні, плачучи і молячись, на ікону Пречистої Богородиці взираючи, і припадаючи до неї, і головою до землі б'ючи, і сподіваючись на Бога, що спасе його молитвами Богоматері. Через три дні знову явилася йому надія і прибіжище наше Пренепорочна Мати Господня. Радісним лицем і світлими очима взирала на нього, кажучи: "Чоловіче Божий, угодне покаяння твоє милосердному Владиці Богові, почуто молитву твою, і сльози твої прийняв задля мене. Дивись-бо, щоб і ти віднині зберігав праведну до Нього віру аж до дня кончини своєї". Теофіл же відповів їй: "Справді збережу, о Владичице моя преблагословенна, ані не переступлю веління твого: тебе маю перед Богом покровом і заступництвом і на тебе все своє уповання і всю надію свою покладаю. Знаю, о пані премилостива, що нема иншої людям допомоги і покрову, окрім тебе, і ніхто ж, уповаючи на тебе, не осоромиться, і, через тебе просячи Бога, ніхто не буде покинений. Тому і я, грішний, молюся до твоєї безупинної благости, що лікує немочі наші: відчини двері милосердя твого для мене, заблукалого, що впав у глибину трясовини, і звели, щоб віддалося мені в руки те моє прокляте рукописання, яке я дав сатані, зваблений. Те дуже бентежить душу мою, ані не можу зупинитися у великій журбі, поки те рукописання в руках у диявола". Пречиста ж Діва після слів його тих стала невидима, а він ще залишився на три дні, віддано молячись, як же і раніше. Після того заснув з превеликого труду і бачив у сонному видінні Пречисту Богоматір, що несла до нього хартію того його рукописання. Він же з радости збудився, Пречистої Діви не побачив, проте рукописання своє знайшов — на грудях його лежало з печаттю цілою. Тоді і з радости, і з жаху більше знеміг тілом і був як напівмертвий. Опісля, отямившись, воздавав велику вдячність милосердному Владиці Христу і милосердній Богоматері — помічниці і захисниці своїй. Наступного дня була неділя, пішов у велику церкву, в якій архиєрей літургісав. Після читання святого Євангелія зблизився до єпископа, який благословляв людей, кинувся в ноги йому, молячи і кричучи, аби вислухав його, бо хоче, щоб усі почули, як сповідатиметься з діл своїх. І почав розповідати детально про все, що трапилося з ним: як засмутився через звільнення своє з економської служби, і з печалі до відчаю прийшов, і відрікся Христа Бога і Пречистої Богоматері, віддався сатані рукописанням. І як після того постив, і молився, і плакав, бачив Пречисту Богородицю, і розмовляв з нею, і прощення гріхів отримав, і рукописання його було йому повернене. Те все по черзі перед єпископом, щоб усі чули, розповів, віддав у руки його ту хартію запечатану, яку сатані на себе дав був, і просив єпископа, аби звелів її голосно прочитати, щоб усі точно довідалися про його гріх. І щоб Боже милосердя, яке Богородиця випросила, прославили. Єпископ, розкривши хартію, віддав її дияконові, той же став на амвон і почав читати — дивувалися всі такій жахливій справі. І розуміли всі клирики і цілий народ, чоловіки й жінки, і малі хлопці, що було Теофілові: як впав і як встав і як рукописання своє прийняв. Єпископ же почав до всіх голосно говорити: "Прийдіть, усі вірні, прославимо преблагого істинного Бога — Господа нашого Ісуса Христа. Прийдіть, о благочестиві й боголюбиві, побачити чуда дивні, прийдіть, о христолюбці, і розумійте, що премилосердний Владика наш не хоче смерти грішних, але на покаяння їхнє чекає. Прийдіть і побачите, о правовірні, наскільки багато може каяття сердечне, зітхання і сльози. Хто не здивується, о брати і отці, великому й невимовному терпінню милостивого Бога? Хто не почудується безмірній доброті і чоловіколюбству Його, що являє нам, грішним? Чудо насправді. Мойсей-пророк постив сорок днів — прийняв від Бога таблиці закону. Так і брат наш Теофіл сорок днів постив — прийняв своє рукописання, яке сила Божа забрала в сатани, заступництвом Божої Матері. Вознесімо й ми з ним, о любі, вдячну пісню Владиці, що милосердно прийняв його покаяння через заступництво Пренепорочної Богоматері, яка є для людей мостом до Бога, надією тим, що у відчаї, пристанню тим, що в бідах, дверима істини, які відчиняють милосердя своє грішникам, що стукають, і молитви наші приносять до народженого від неї Бога нашого. І що ще скажу? Яку пісню заспіваю на прославу Матері та Сина? Справді дивні діла Твої, Господи, і ніяких слів не вистачить, щоб хвалити чуда Твої. Воістину величні діла Твої, Господи, і все премудрістю створив Ти. Воістину годиться нині мовити євангельське слово: "Винесіть одяг перший, і одягніть його, і дайте перстень на руку його, і взуття на ноги, і приведіть теля, вгодоване на жертву, заколіть, і, ївши, возвеселімося, бо цей брат наш Теофіл мертвий був — і ожив, загинув — і знайшовся". Коли те говорив єпископ, Теофіл лежав у ногах йому, плачучи. І простягнув єпископ руку, підняв його із землі. Той же, вставши, просив єпископа, аби спалив те рукописання його. Єпископ же звелів самому йому рукописання своє спалити. І спалив його Теофіл перед усіма. Люди ж, бачивши спалення нечестивої тої хартії, взивали довгий час зі сльозами, кажучи: "Господи, помилуй!". Тоді єпископ звелів народові затихнути, почав відправляти Божественну Службу. Закінчивши її, зробив Теофіла причасником Пречистих і Животворних Божественних Таїнств Тіла і Крови Христової — і зразу просвітилося лице Теофілове, як сонце. І всі, що бачили зміну лиця його, прославили преблагого Бога, який приймає в оправдання і святість грішників, які каються. Після цього пішов Теофіл до тої церкви Пречистої Діви Богородиці, де з покаянням і сльозами постив, видіння її святого сподобився і прощення гріхів своїх отримав. І там після трудів спочив трохи. Через три дні, розуміючи, що зблизилася година кончини його, заповів про дім свій, щоб усе роздали убогим. Тоді, попрощавшись з братами, передав чесну свою душу в руки Бога і Божої Матері. І похований був перед святою іконою Пречистої Діви, на місці, де покаяння своє приніс. І славляться в ньому доброта Христа Бога і милосердя Пречистої Богородиці, їй же із Сином її хай буде від нас, грішних, що завжди допомоги її потребуємо, честь, слава, і поклоніння, і дяка нині, і повсякчас, і навіки-віків.