У той день теж на Різдво святого Йоана Предтечі Слово святого отця нашого Йоана Золотоустого
Благочасний день празника і всенародна радість, коли я згадав Гавриїлове служіння і священство Захарії. Почуйте-бо євангелиста Луку, який розповідає, що сталося із Захарією. Увійшов у церкву Божу покадити, і всі люди були зовні, чекаючи в час тиміяму. Явився ж йому ангел Господній, стоячи праворуч від вівтаря кадильного, на місці для такого явлення відповідному й віри достойному, яке стверджувало, що видиме — правда, а не примарна зваба. І збентежився Захарія, бачивши, і страх напав на нього. О страху, передмово невірства, непостійносте розуму, душі легке падіння! Сам ангел це виправив — сказав: "Не бійся, Захаріє, почуто молитву твою". Виганяє страх і приводить бажання: сказав "Не бійся" — не мовчав, але про силу молитви, яка Божий дар здобула, сповістив: "Почута, — казав, — молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить сина тобі, і назвеш ім'я йому Йоан". О преславне таїнство і вражаюче чудо! Справді Захарія засумнівався і супроти відповідав ангелові — инше-бо просив, а инше отримав. За людей молився, а назвався батьком дитини. Прощення прогрішень просив, а обітницю розрішення безплідної утроби прийняв. Захарія бажав, аби зцілилися душі грішних, а не щоб утроба Єлисавети втяжіла зачаттям плоду. Справді-бо збентежився чоловік перед змінами, хоч і священиче достоїнство мав. І думав собі, кажучи: "Що то за дивне й чудесне видіння мужа, і дивна слів його обітниця? Хто це, що дерзновенною ногою у святий храм увійшов і праворуч вівтаря кадильного став, наче ні до одного гріха не причетний? Хто цей иншообразний на вигляд, поглядом виблискує і страшить душу мою? Ніколи не бачив нічого настільки вражаючого. Чи це чоловік крилатий? Чи птаха людиноподібна? Що це таке, не можу збагнути, думаю, за моїм кадженням хтось дивиться і перешкоджає службі моїй. Зовні багато людей, молячись, чекають на мене, як на посланця від Небесного Царя, а цей всередині мене тримає. Через мене люди віддають молитви Цареві Небесному, просячи прощення за прогрішення свої, і я не знаю, чи зможу виконати народне бажання й показати діло моєї служби, цей же став переді мною, нову вістку мені приносячи. Іди собі ти, що мене лякаєш. Якби ти був ангелом, від Бога посланим, доклався б до моєї потреби й допоміг би моїй молитві, і змилосердився б над тими, що зовні стоять зі слізними проханнями. Іди звідси й не лякай мене. Жодного слова про дитину, яку обіцяєш: що здобуде народ, якщо я буду мати сина? І яка користь буде людям, якщо Єлизавета вигодує немовля? І який прибуток візьмуть люди, якщо я залишу спадкоємця дому свого? Іди від мене, хто б ти не був. Постаріли ми, минув час шлюбу, старість погасила гаряч тілесну, і плідність відреклася плоду. Померли ми обоє для пристрасті. І чого юність не проростила, як те виростить старість?"