Коли виповнилося йому двадцять і два літа, захотів іти до Єрусалима поклонитися святим місцям, тож молився старанно Богові, щоб добре управив шлях йому. Якось, коли спав він уночі в архидияконовому домі, поблизу його ложа покликав хтось, кажучи: "Григорію!" Він же мовить: "Це я!" І став перед архидияконом, кажучи: "Пощо мене кликав, пане?" Той же сказав: "Не кликав я тебе, дитино!" І пішов Григорій знову лягти та й заснув. І знову вдруге покликав його якийсь голос, кажучи: "Григорію!" Він знову побіг, став перед архи дияконом і каже йому: "Це я, пане, чому кликав мене?" Той же рече: "Не кликав тебе, дитино!" Трепетний став архидиякон, збагнувши, що якийсь Божественний поклик іде до Григорія. Тож сказав йому: "Коли тебе, дитино, ще раз покличе той-таки голос, відповідай йому: "Що, Господи, що велиш Своєму рабу?" Пішов Григорій, знову ліг на своїй постелі, і знову втретє прийшов голос: "Григорію!" (А це ангел Господній взивав до нього.) Григорій же відповів, як навчений був, і рече йому ангел: "Почута молитва твоя, іди ж бо на морського берега і знайдеш, що тебе мають узяти до святих місць". Григорій же тоді встав і, нікому про себе нічого не сказавш, побіг вельми рано до міста, прийшов до берега, знайшов корабля та й запитав корабельників, куди пливуть. Ті ж відповіли, що до Картагени. І впросив їх, щоб узяли його з собою. Вони ж бо ввели його до корабля й попливли щасливо, а за три дні досягли Картагени, де Григорій пробував кілька днів, чесно входячи до церкви святого мученика Юліяна.

Якось сидів він у церкві і вправлявся у читанні, ввійшли тоді три чесні чорноризці, на вигляд боголіпні, і молилися. Скінчивши молитву, один із них сів, а двоє стояли. Григорій же, побачивши їх, поклонився їм. Чорноризець же, котрий сидів, глянувши на Григорія, рече: "Що тут робиш, рабе Божий Григорію, що обрав "найкращу частку", яка, за словом Божим, "не відбереться від тебе"?" Він же, почувши, що до нього на ім'я звертаються, жахнувся і, поклонившись до землі старцеві, мовив: "Прости мені, отче, і молися за мене, грішного та пригніченого". Сказав йому старець: "О, коли б я мав твої гріхи, дитино!" Відтак мовив: "Знай, дитино, що милосердний Бог відкрив нам усе щодо тебе, радуйся, отож, що послав нас узяти тебе й довести у святі місця, як це бажаєш, бо ми туди йдемо". Григорій же зворушено сказав: "Благословенний Бог, що влаштовує все у користь нашу!" — і, вставши, пішов у мовчанні.

Якось у дорозі випробував його старець і запитав, кажучи: "Дитино Григорію, чи ж сумуєш за батьками своїми?" Той же відповів: "Господь наш мовив: "Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний". Одначе помолися Богові, отче, щоб і батькам моїм дав добру втіху і мене, грішного, від ворожого зберіг уловлення".